Навіть коли мій син одружився на цій Олі, я не хотіла вірити в їх щасливий союз, тому при першій же можливості виставила невістку на вулицю – там їй і місце. – Ось, полюбуйся, – сказала я Олі, тикаючи під ніс фотокартку. – Це мій син з жінкою, на яку він заслуговує. Вона буде кращою дружиною, а ти на цю роль не годишся. За сина не хвилюйся, ми гроші на карту будемо перекидати.
Я на той час ще не була знайома з матір’ю мого хлопця Романа, але була вже впевнена, що такій жінці, як вона, не сподобаюся. Роман мені розповідав, що мама велика начальниця в одній фірмі, шановна усіма. Вона обожнює всім розповідати, що робити і як, терпіти не може не підпорядкування. Навіть він в дитинстві втомився від того, що мама диктувала йому, як жити. Ще б пак, і ось він привів мене знайомиться зі своєю мамою після того, як ми зустрічалися вже 2 роки.
Вона як тільки побачила мене, вже зробила кислу фізіономію. Питань було від неї всього два. Хто мої батьки і чи є у мене прописка міська. Ось я і відповіла, що я з дитбудинку, батьків немає, прописки немає теж.
– Ти чого привів цю пройдисвітку в мій дім? Мені невістка така не потрібна, а вже тим більше онуки від неї. Забирайся геть з мого дому, щоб я ноги твоєї тут не бачила. А ти, Романе, залишся. Не гоже нам, шанованим людям, з такими невдахами водитися. – Звернулася вона до сина.
Я так і зі сльозами пішла, але Роман не залишився з нею, він пішов за мною. Довго ще слідом я чула різні неприємні слова.
Коли я закінчила університет, то отримала квартиру від держави, згодом ми з Романом розписалися. Мати його тільки подзвонила мені по телефону і сказала, що щастя мені з ним не буде. Я вже намагалася не звертати уваги. У підсумку вона перестала спілкуватися і з Романом теж.
Ми стали батьками синочка – свекруха все також була непохитна. Що ж, я працювала, дивилася за дитиною. Через пару років чоловік сказав, що мати налагодила з ним спілкування, але тільки сказала, щоб я не приходила з сином. Я не стала перечити – все ж вона мати його. Нехай спілкується, може, і правда до нас з часом стане нормально ставитися.
А потім чоловік почав пропадати ночами і кожен раз говорив, що мамі погано, він у неї. Що я могла йому сказати? Адже вона його мама, раптом і справді погано. В результаті одного разу пропав він на тиждень. Прийшла свекруха до мене додому, стала показувати фото. На фото мій чоловік з іншою жінкою.
-Бачиш? Я ж сказала, що з ним щасливою не будеш. Це краща партія для нього. Вона і стане його дружиною. А ти була лише тимчасовим притулком. Шмотки його можеш викинути. Син твій гроші отримає через суд, як і годиться. Нас не турбуй лишній раз. Зрозуміла? – фиркнула мені свекруха і пішла.
Так я залишилася одна. Плакала від душевного болю, викинула всі речі Романа. Обняла сина і сказала про себе, що ми впораємося. Грошей я ніяких не взяла ні від Романа, ні від свекрухи, заробляла сама на себе і на дитину.
Минуло два роки, біля під’їзду зустріла свекруху. Вона сива, змучена, заплакана, стала хапатися мені за пальто і зі сльозами просити.
-Прошу, вибач мене. Дозволь спілкуватися з онуком. Він єдиний залишився. Ромчика більше немає – він став ангеликом. Благаю.
– Так, і правда, Роман пішов з життя. Він почав жити не дуже хорошим життям. А все через жінку, яку свекруха вважала йому рівнею. Вона сама була ще тією…
– Іванна Степанівна, для початку відпустіть моє пальто. Мій син вам не рівня, ви ж самі колись так говорили. А тому не приходите більше і не шукайте. Зрозуміли? – І я пішла. Мені важко було говорити ці слова. Але вона сама не хотіла мене і мого сина бачити в своєму житті. Сама винна.
Хіба ні?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
