fbpx
життєві історії
Навіть коли в мій дім прийшла невістка, я не здавала позиції, і була в домі єдиною господинею. Та дуже швидкими темпами Віра стала мене витісняти. Спершу мене “притіснили” у ванній. – Де всі мої баночки-скляночки? – Так, як ви ними користуєтесь, ось тут, у куточку. – Я виправила ситуацію. Та згодом все стало повторюватися. Я прогнала цю мадам з будинку, і дуже цьому рада. Мій синок заслуговує кращої

Навіть коли в мій дім прийшла невістка, я не здавала позиції, і була в домі єдиною господинею. Та дуже швидкими темпами Віра стала мене витісняти. Спершу мене “притіснили” у ванній. – Де всі мої баночки-скляночки? – Так, як ви ними користуєтесь, ось тут, у куточку. – Я виправила ситуацію. Та згодом все стало повторюватися. Я прогнала цю мадам з будинку, і дуже цьому рада. Мій синок заслуговує кращої

Я вважала Віру прекрасною дівчинкою. Коли мій син Володя запрошував її в гості, я бачила її з найкращого боку. Дівчина вихована, скромна, ввічлива. Проте, по-справжньому впізнаєш людину тільки коли поживеш з нею разом.

Спочатку після весілля Володя з Вірою жили у нас у великому будинку. Місця вистачало всім: і нам із чоловіком було веселіше, і молодим добре.

Я розуміла, що потрібен час, щоб звикнути і притертися. Але господинею в будинку була я. Віра до обіду працювала у салоні. Їй подобається та й заробляє хороші гроші.

Нахабство – така риса характеру, що розкривається поступово, але Віра вирішила не зволікати. Оскільки її пустили до батьківського дому та дозволили жити, вона захотіла і погосподарювати. Поступово вона почала обживатися і “обростати” речами. Незабаром зайняла територію всюди, де тільки змогла: у ванній, кухні, терасі.

Якось уранці у ванній я виявила, що моя поличка заставлена ​​її косметикою.

– Що це тут таке? – невдоволено питаю я.

– Це моє, не треба чіпати.

– Володі доводиться стільки працювати, а ти тринькаєш гроші на всякі дрібнички.

– Сама заробила – сама й купила. Дружина має бути привабливою? Тож я правильно все роблю. Це ж все для Володі, щоб настрій був добрий і в нього, і у вас.

Усміхнулася і пішла. Мені навіть стало погано.

– Віро, куди ти переклала мої речі? Нічого не можу знайти! У мене тут усе по порядку лежало, і місця для всіх було достатньо. Що у ванній відбувається? Тут ще вчора все стояло для загального користування, а тепер твої речі. Ми всі користуємося ванною!

– Тут потрібна була невелика реорганізація. Все ваше я поставила в куток. Батькові речі та Володі ось тут. Все компактно, продумано. Адже ви не користуєтеся цим усім.

– Віро, яка тобі різниця, чим я користуюся. Тут я вирішую, що куди поставити.

Поставила все на місце, але за кілька днів вона знову наставила своїх тюбиків, тільки тепер набагато більше.

Але це був лише початок. Згодом Віра почала запрошувати до нас додому всіх поспіль, як у салон. Потім я зауважила, що вона перестала виходити на роботу.

– Ти звільнилася? Якщо потрібно, я допоможу знайти тобі щось.

– Не потрібно! У мене все схоплено. Тепер я працюю лише на себе. Клієнтів у мене багато.

Я в ній сумнівалася, але гроші Віра таки заробляла. Витрачала вона теж чимало. Принаймні вона не тринькала гроші, які заробляв Володя.

А потім сталося те, що сталося…

Поступово кількість людей, які приходять до Віри, збільшилася. Вона привезла купу якогось обладнання. Але ж у цьому будинку живемо ми!

За тиждень до неї почали приходити не менше 15 осіб на день. У будинку постійно штовхалися незнайомі люди. Під час очікування дехто дозволяв собі скористатися нашим туалетом та кухнею. У результаті я розлютилася і вигнала сторонніх зі свого будинку. Реакція невістки була блискавичною:

– Що ви робите? Навіщо з людьми так чините? Усіх розлякаєте. Ну от люди пишуть, що не підуть до мене більше. Навіщо ж засмучувати таку добру справу. А Володя як засмутиться, ми мали плани на цей заробіток.

– Віро, я не дозволю перетворити мій дім незрозуміло на що! Віддай мені ключі!

– Та заспокойтеся ви, мамо! Все ж нормально! До мене ходять лише акуратні та виховані жінки.

– Невже? Я вранці мила кухню, а зараз там повно бруду та слідів! Більше ніяких сторонніх у домі.

Вирішила зайти до них у кімнату, але Віра намагалася мене зупинити. Забрала в неї ключі від будинку.

Віра образилась і закрилася в кімнаті. Мені здалося, що все буде спокійно. Вирішила завтра переговорити з Володимиром: або ніяких сторонніх, або нехай переїжджають. Так засмутилася.

Через кілька годин я підійшла до дверей, а звідти пролунав голос Віри: “Не миритимуся. Дивні люди! Ось як бути тепер мені? Треба б їх перевиховати. Займуся, вже все продумала”.

Мені стало смішно: “Продумала вона”! Чи не збирається вона до суду подати? Але потім мені стало не по собі, а що коли вона справді щось таке задумала?

Ситуація прояснилася вже наступного дня. Вранці я вийшла зі своєї кімнати і побачила, що біля відчинених вхідних дверей стоять запаковані речі. Виявляється, вона зробила собі запасні ключі.

Віра помітила мене і мовчки пішла до виходу.

“Незабаром ви станете благати мене, щоб я повернулася” – прошепотіла вона йдучи. Невістка сіла в таксі і поїхала. За меблями та іншими речами приїжджали вантажники. Віра не змогла змиритися, що в хаті не вона господиня.

Володя не розмовляв зі мною більше місяця, але він знав, що я маю рацію. Тепер ми з ним помирилися, і син почав шукати собі нову дівчину.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!