Скажу одразу: я давно для себе прийняла рішення, нікому й ніколи не позичати грошей, навіть невелику суму, але такого висновку я дійшла не відразу. Як кажуть, життя навчило і «добрі» люди.
Приказка «Хочеш нажити ворога, позич комусь гроші», ніби сказана спеціально про мене. Через це я не спілкуюся з подругою вже п’ять років, вірніше – вона образилася, що я зажадала повернути борг через півроку, хоча коли вона просила її врятувати, то сказала, що бере всього на два тижні.
Минуло більше місяця, коли я попросила повернути гроші, бо я теж розраховувала, що мені вистачить, поки вона віддасть. Подруга попросила почекати ще тиждень і мені довелося самій позичити у співробітниці, щоб дожити до зарплати.
Але найголовніше, що минуло два тижні, а вона навіть не згадувала про гроші. Ну, хоча б сказала, що, мовляв, почекай, будь ласка, ще трохи, але ні, тиша, наче вона забула чи сподівалася, що забуду я.
Коли через півроку після того, як я дала їй гроші, я запитала, чи збирається вона мені їх віддавати, то Галя за два дні принесла, кинула мені на стіл і мовчки пішла. Я була просто в осаді від такої невдячності, якщо не сказати нахабства.
Зараз у мене велика зарплата, я намагаюся допомогти батькам, хоч гроші вони й не хочуть брати, але я наводжу їм продукти, купую раз на рік путівку, щоби відпочили. Племінниці купую одяг, іграшки, але сестра постійно скаржиться, що немає грошей, іноді доводиться давати невеликі суми і їй, хоча в мене є і своя сім’я.
Кілька місяців тому сестра попросила дати їй у борг пристойну суму, ніби на те, щоб зібрати доньку до школи і зробити ремонт у її кімнаті. Я не могла не позичити, і ще сказала, що вона може віддавати частинами, а не одразу весь борг.
Але коли я кілька тижнів тому від мами дізналася, що ніякого ремонту вони не роблять, а вже поїхали в Болгарію на відпочинок, я одразу не могла повірити. Навіщо обманювати і чому я маю оплачувати чужі розваг?
Зарплата у мене дійсно пристойна, 35 тисяч гривень, але мені гроші задарма ніхто не дає, у мене така відповідальність на роботі і за мною рахуються такі суми, що якщо станеться якась помилка, то не вистачить всього мого та батьків майна, щоб відшкодувати те все.
Чому люди поводяться так безвідповідально, чому не живуть за кошти, а рівняються на тих, хто багато заробляє, і постійно живуть у кредитах та боргах? Мені не зрозуміти.
Але найгірше сталося, коли сестра з дітьми повернулися минулого тижня з моря. Я зателефонувала марині й сказала, що крайній строк повернення боргу – 1 вересня. Сестра фиркнула й кинула слухавку.
І мама прийняла її бік! Сказала, що у Марини діти, зарплата у них з чоловіком мала, що маю зрозуміти й пробачити ті 50 000 гривень, які їм позичила. Але я сказала, що не пробачу.
Вони тепер зі мною всі не спілкуються, навіть мама крізь зуби, відвернулася й спілкуватися нормально не бажає, вчора з Днем народження не привітала!
І що робити? Покласти на свою родину чи справді пробачити той борг, адже сестра є сестра, але на майбутнє – нікому й ніколи? Як би ви зробили на моєму місці?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
