fbpx
життєві історії
Навіть не питайте, як, але телефон, запаролений чоловіком, я розблокувала. Головою я розуміла, що мій Іван давно вже не мій, але без доказів – нема куди рипатись. І ось я відкриваю першу його переписку у вайбері. Відразу “бурі” я не влаштовувала, дочекалася наступного дня

Навіть не питайте, як, але телефон, запаролений чоловіком, я розблокувала. Головою я розуміла, що мій Іван давно вже не мій, але без доказів – нема куди рипатись. І ось я відкриваю першу його переписку у вайбері. Відразу “бурі” я не влаштовувала, дочекалася наступного дня.

Перший телефон у мого чоловіка з’явився років п’ятнадцять тому. З того часу він ніколи не ставив його на беззвучний режим, і раптом почав. Додзвонитися до Івана було просто неможливо. Про це говорили не лише близькі, а й знайомі. Я запідозрила недобре, але вирішила взяти паузу

Потім я почала бачити “непорозуміння” у часі. Іван почав активно цікавитися покупками. Він вважав, що треба допомагати коханій дружині. І свою відсутність почав пояснювати роз’їздами по супермаркетах у пошуках тих самих помідорів, дешевше на десять гривень.

А потім сталося найгірше. Одного дня я все-таки не витримала, взяла серед ночі його смартфон і приклала до вказівного пальця. Телефон легко розблокувався, а мій чоловік продовжував мирно спати. Я не особливо вникала у листування. Мені вистачило буквально кількох слів.

У мого Івана була коханка Андріана і до цього життя мене точно не готувало. Він освідчувався їй у коханні, писав, як нудьгує і хоче бути біля неї. А я лише ковтала сльози і продовжувала вчитуватися в такі втішні слова чужій жінці.

Я поклала телефон на місце, випила заспокійливого та вирішила поки помовчати. Ми поговорили з чоловіком лише наступного вечора. Вирішили дочекатися канікул дітей, щоб подати на розлучення. Іван переїхав жити на диван, я почала копатися в собі та записалася до психолога. Про прощення не могло бути й мови. Через кілька днів у мої двері хтось зателефонував. На порозі стояв симпатичний чоловік, який добре одягнений і дорого пахнув.

– Ви Уляна? – Запитав він.

– Я так, а ви власне хто? – розгубилася я.

– А ви гарненька! – здивувався він.

– А чого я маю бути не гарненькою? – не зрозуміла я.

– Ну, просто я б від вас не пішов. – зітхнув чоловік. – Я Стас, чоловік Андріани, коханки вашого чоловіка.

У мене очі на лоба полізли. Стас зрозумів комічність ситуації та поспішив пояснити, що він від мене хоче.

– Я розумію, що це звучить безглуздо, але мені так погано. Вона про все розповіла, а мені й поговорити нема з ким…

Я запросила Стаса до квартири, налила чаю, і ми з ним дві години проговорили. Дивно, але легше стало не лише йому, а й мені. Я зрозуміла, що не одна у своєму болоті. Потім ми домовились про зустріч за кілька днів. Через місяць у нас були розлучення. Складно, боляче, самотньо і допомога рідної людини стала тим самим ковтком свіжого повітря… Ми зі Стасом могли годинами розмовляти телефоном.

Я вирішила зробити паузу та поїхала відпочивати. Зустрічав мене мій Стас з букетом троянд. Я мовчки кинулась до нього на шию і з того часу почалася наша історія. Вже два роки ми разом. Дуже щасливі. Чоловік розійшовся з Андріаною за два місяці. Він часто пише мені в соцмережах про те, який він не мудрий і як сумує за мною та нашою родиною. Але це мені нецікаво. Нам добре разом із Стасом, і я навіть не згадую про своє минуле життя!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua