Галина хвилин сорок стояла біля вітрини антикварної крамниці. Жінка розглядала різні речі і ніяк не могла вибрати.
– Вам допомогти? – посміхнувся приємний дідок.
– Навіть не знаю… Думаю, мені вже ніхто не допоможе! – важко зітхнула жінка. – Розумієте, завтра у мене знайомство зі сватами. Вони дуже багаті люди, а сваха відома художниця і любителька антикваріату. Я так хвилююся!
– Чому? Така чудова подія. Я допоможу вам вибрати хороший подарунок! – заспокоював жінку сивочолий старий.
– Ви не розумієте! Мій чоловік працює все життя електриком, я майстром у ЖЕКу. Про що нам говорити з художницею і бізнесменом?
– Нічого страшного в цьому немає! Найпростіше знайти спільну мову з художником. Попросіть сваху показати картини, а далі, просто захоплюйтеся її творчістю. Упевнений, ви відразу подружитеся! – засміявся чоловік.
Господар антикварної крамниці допоміг Галині і з вибором подарунка. Чоловік порадив придбати чудову шкатулку з бронзи і порцеляни, з ручним розписом. Жінка купила недешеву річ і подякувала за допомогу.
По дорозі додому Галина купила собі нове плаття і туфлі. Жінка дуже хвилювалася перед завтрашньою зустріччю. З одного боку, вона раділа, що у сина буде велике майбутнє. Адже батько нареченої пообіцяв взяти Рому до себе на фірму і зробити своїм заступником. А з іншого боку розуміла, що вони зовсім різні люди.
– Синку, ти обідав? – запитала Галина, прийшовши додому.
– Мені ніколи, мамусю. Багато роботи накопичилося, – сказав Ромка, не відриваючись від комп’ютера.
– У тебе завжди багато роботи! Я вже півроку прошу тебе знайти в мережі мою подругу дитинства, а тобі все ніколи! – дорікнула Галина.
– Мати, ти вимагаєш практично неможливого. Знаєш, скільки Людмил Іванових в соцмережах? Потрібно кілька місяців перевіряти всі профілі, до того ж, половина з них без фото… Як пропонуєш знайти твою Людочку? – посміхнувся хлопець.
– Та ну тебе! – махнула рукою мати. – У тебе завжди все складно! Ми так добре дружили з нею в дитинстві: сиділи за однією партою, ділилися найпотаємнішим. Була б вона зараз поруч, обов’язково підтримала мене в такий непростий ситуації…
– Мамо! Я тисячу разів пояснював, батьки Катюші дуже прості люди! Не потрібно бояться зустрічі з ними.
– Звичайно, у нас же всі прості люди живуть в палацах і мають власні галереї! – сказала з сарказмом Галя.
– Не буду з тобою сперечатися. Завтра сама у всьому переконаєшся.
– Так. Якщо не стане погано завчасно…
Рома важко зітхнув і продовжив роботу. Він знав, що якщо мати щось втовкмачити собі в голову, то сперечатися марно.
На наступний день, Галя з самого ранку побігла в перукарню. Зробивши карколомну зачіску і одягнувши нову сукню, жінка відчула себе трохи впевненіше. Але вся її впевненість незабаром зникла.
– Боже мій! Які володіння! Рома, у наших сватів навіть стайня є і майданчик для гольфу? – злякано поцікавилася жінка.
– Мамо! Припиняй! Я тисячу разів повторив, що вони звичайні, прості і добродушні люди! – розсердився хлопець.
– І правда, Галю, закінчуй! Познайомимося зараз, а там видно буде. Якби вони були зарозумілі, то не дозволили б дочці вийти заміж за сина електрика, – сказав Микола.
– У них напевно і прислуга є? – стояла на своєму жінка.
– Звісно є! Але не прислуга, а помічник по дому. Поміркуй сама, як одна людина може впорається, з таким великим господарством і будинком? – відповів Роман.
– Ну так, ну так… – з іронією відповіла мати.
Машина зупинилася біля великих воріт. Зустрічати сватів вийшов сам господар будинку.
– Добридень! Мене звуть Борис. Як доїхали? Дуже радий нашому знайомству!
Боря по-панібратськи обійняв майбутніх сватів і повів до хати. Галина з Миколою, перший раз бачила таку розкіш і пишність.
– А де ж господиня будинку? – запитав Микола, тримаючи в руках величезну корзину троянд.
– Зараз прийде. У неї пироги горять, побігла на кухню. Так ви сідайте, почувайте себе як вдома. Адже не чужі люди, свати як ніяк! – посміхнувся Борис.
«Треба ж, така важлива дама і сама пироги пече!» – подумала Галя.
– Добрий день! – Галина почула мелодійний, до болю знайомий голос.
Оглянувшись, жінка побачила господиню будинку і мало не зомліла. Перед нею стояла подруга дитинства.
– Людочка! Це ти?! – радісно вигукнула Галя і кинулася в обійми подруги.
– Галино! Рідна моя! Я ж тебе багато років вже шукаю! – промовила Людмила, заплакала від щастя.
Жінки сміялися і плакали від радості, нікого не помічаючи навколо. Їхні чоловіки і діти дивилися з подивом на двох жінок, які на перший погляд здавалися абсолютно різними. Худенька, в простенькому сарафані господиня будинку, і ставна в красивому вбранні і з дивовижною зачіскою гостя.
– Галю, ти така елегантна і красива. Не те, що я. Зовсім немає часу на себе, – посміхнулася Люда.
– Ой! Це ж я до тебе на зустріч вирядилася. Знала б ти Людочка, скільки я нервів своїх витратила. Як же я боялася нашої зустрічі!
– Милі дами, ми звичайно дуже раді зустрічі давніх подруг, але шашлик холоне, а ми дуже голодні! – виголосив Борис.
– І правда, ходімо до столу! – запросила Люда.
– Бачиш мамо, я все-таки знайшов твою Людочку, – засміявся Рома. – А ти їхати сюди боялася! Я ж казав, ваші свати дуже прості і добрі люди!
– Ти маєш рацію синку! Про таку свахи, я навіть мріяти не сміла! – засміялася Галина.
Катя підійшла до Роми і обняла хлопця:
– Чудово! Я так боялася своєї свекрухи. Знаєш, я все життя слухала мамині розповіді про подругу Галочку. Складається враження, що я дуже добре знаю твою маму.
– Аналогічна ситуація! – засміявся Ромка.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
