fbpx

Навколо – мій рідний дім, садочок, де ми з сестрою виросли. У будинку – рідні мені люди: мій чоловік, мама й тато всюди, одна бабуся постійно крехче і шаркає, в дальній спальні – інші бабуся й дідусь, дідусь лежить, бабця шкодить кругом, робить такі речі, що ой леле. В мене їде дах, не можу вже так. Сказала батькам про наше рішення, так мама тут таке влаштувала, а тато розуміє

Нас у батьків двоє: я і старша сестра. Але сестра давно заміжня і живе давненько з чоловіком і дитиною в Польщі.

Ми з сестрою виросли в чудових умовах: свій будинок в приватному секторі, садок чималенький, тато нам маленький майданчик зробив у дворі… Я обожнювала свій дім.

Коли і я вийшла заміж, ми з чоловіком оселилися у моїх батьків, бо будинок у нас великий, багато кімнат. Ми не поспішали з дітками, розвивали свій маленький бізнес: магазин на нашому місцевому ринку.

Два роки тому моя мама забрала свою маму до нас, бо вона вже старенька і залишилася сама. А півтора роки тому забрав своїх батьків і тато. Татові батьки жили все життя в селі, тримали господарство, але вже заслабли, дід взагалі зліг, а у бабусі щось з розумом, вона дуже прутка і сильна ще, але багато що не пам’ятає, або робить вигляд, що не розуміє, і робить такі речі, що ой леле.

Будинок наш вже мама й тато переписали на нас з сестрою: дві частини на мене, бо я тут живу, і одну частину на сестру. Тут ніяких непорозумінь ні між ким не виникло, все справедливо.

Суть в іншому… Ми з чоловіком ніколи не жили окремо. Поки ще не було в будинку стареньких, ми жили в одному кінці дому, а мама з татом в іншому, було всім більш менш нормально. Тепер же все по іншому.

Коли я два роки тому сказала батькам, що, може, нам краще з’їхати, вони, а особливо мама, сказали, що не треба, що нам всім разом добре, ми ж підтримуємо одне одного, працюємо, доглядаємо сад і город, все робимо разом…

І ось тепер… Навколо – мій рідний дім, садочок, де ми з сестрою виросли. У будинку – рідні мені люди: мій чоловік, мама й тато всюди – на кухні, в ванній і в туалеті, в саду і в кімнатах.

Одна бабуся, мамина мама, постійно крехче і шаркає, бо нічого не бачить і ледве ходить, до того ж нічого не чує і їй, щоб сказати щось, треба кричати на весь будинок. У дальній спальні – інші бабуся й дідусь, татові батьки, дідусь лежить, стогне цілий день, бо все у нього болить, він нічого вже сам не робить, не їсть сам, а їсть багато і важить 120 кілограм, ноги тонесенькі, а сам величезний… Бабця бігає, наче кінь, шкодить кругом, робить такі речі, що ой леле. Дістає з супу-борщу м’ясо руками, витоптує грядки на городі, обриває з дерев ще зелені яблука-абрикоси-виноград, кабачки і огірки маленькі сантиметрові, несе це все у веранду, набиває холодильник… І всі ці старенькі відмовляються митися нормально, хоча є всі умови… За ними всіма «шлейф», від якого мене просто згинає навпіл…

В мене їде дах, не можу вже так. Мій дім тепер – не мій дім, я не можу вийти в сад в альтанку чи попрацювати на городі, бо там кругом бабуся, в хаті теж не можу перебувати, бо й там вся територія більше не моя, у нас з чоловіком лише кімнатка, яка не захищає ні від звуків, ні від «ароматів»…

Я так не можу. Мені 28 років, я хочу дітей і свій власний маленький світ, який належить лише моїй родині. А в мене такого немає. Тут, у себе вдома, я більше не дома, немає відчуття спокою і захищеності.

І ми з чоловіком твердо вирішили переїхати, вже знайшли недалеко від батьків, у сусідньому районі нашого міста квартиру, внесли перший внесок, восени збираємося вже переїхати.

Три дні тому я сказала батькам про наше рішення, так мама тут таке влаштувала! Сказала, що ми зрадники, що вони з татом без нас не справляться, що без мене їй ні з ким і поговорити тут буде, бо тато роботою і своїми старенькими постійно зайнятий. Мама ллє ріки сліз вже третій день, а тато просто і коротко сказав, що все розуміє.

Як же мені, як нам з чоловіком бути? Як правильно?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page