Назар сам проводжав Ксенію на літак, і вона летіла у Прагу до того іншого. І зустрічав, сподіваючись, що це востаннє, що його Ксеня зрозуміє: справжня її родина – це він і двоє їх дітей. Але вона літала й літала.
Пів року тому Назар відвіз їх до кордону, а сам лишився і пішов захищати Україну.
Роман був її першими справжнім коханням. Студентами вони створювали своїми почуттями свій яскравий, потаємний Київ. Свої куточки, сквери, кафе, ліхтарі, вулички…
Серед гамору великого міста вони ховалися в своїй тиші, яку самі собі вичаровували, купалися в ній, дихали своїм космосом який, замість повітря, наповнювали ніжність і пристрасть.
Ксеня нікого іншого не уявляла поруч, мріяла про будиночок і дітей. А Роман поїхав два останні курси університету закінчувати у Прагу і лишився там. За собою не покликав.
Ксенія отримала гарну роботу в іноземному посольстві і поставила собі за мету вийти заміж за іноземця.
Зустрічалася з багатьма, але щось не складалося.
Склалося з водієм їхнього ж таки посольства, з Назаром.
І життя, здавалося, пішло правильним шляхом.
Народилася Ліза, і аж в 45-ть Ксенія народила нарешті синочка Максима про якого мріяли багато років.
Давно вже в них своя затишна квартира в столиці, укладене життя.
Насті 52 виповнилося, Максикові -7.
У Фейсбуці Ксенія знайшла Романа. Написала з простої цікавості. Зав’язалося листування.
Згодом запросив розлучений на той час Роман Ксенію в гості, Прагу подивитися, адже Ксеня, як виявилося, багато де бувала, а от у Празі – ні.
Сказала чоловіку, що там, у Празі, не тільки колишній однокурсник Роман, але й дві подруги. Що хочуть всі побачитися там, так би мовити, маленьку зустріч випускників влаштувати.
Полетіла.
Чи біс в ребро, чи як там ще це називається, та не встояли обоє перед тяжінням з того минулого, зі своєї тиші, що відродилася в Празі, відродивши і почуття. Жили вони в їх душах всі роки, заховані десь глибоко, а тепер вирвалися, розправили крила і полетіли. І понесли їх обох.
Назар знав дружину і відчував все, тому що кохав. Зрозумів навіть чи примусив себе розуміти. Попросив не розлучатися заради дітей, дав ксені можливість розібратися в собі, подумати, зрозуміти, що і хто їй на справді потрібен. Чекав, доки спаде крилата ейфорія тих двох, вірив, що отримає перемогу своїм терпінням у цьому випробуванні.
Як це йому давалося – знали лише назар, його душа і серце.
Вже доросла Ліза щось підозрювала, але не втручалася на територію батьків, та й звісно хотіла, щоб тато й мама лишилися разом. Максик нічого не знав, мама просто по роботі кудись їздила часто.
Два роки вже тривало це божевілля.
Назар сам садив Анастасію на літак, що ніс його дружину до того іншого у Прагу. І зустрічав, сподіваючись, що це востаннє, що його Ксеня зрозуміє: справжня її родина – це він і двоє їх дітей, що його любов до неї – справжніша і більша за ту блискучу мішуру, яку дарує їй Роман.
Бо що то всього лише мішура, назар упевнився давно. Адже не кликав Роман Ксеню забрати малого і переїхати переїхати, не просив, як видно, розлучення. Такі зустрічі раз на кілька місяців йому подобалися, влаштовували, от і все.
Здається, і Ксеня те починала розуміти, літала трохи рідше. Десь там, ще далеко, та все ж пробивалося в тунель світло.
Але настав лютий 2022 року. Назар відвіз дружину з молодшим сином до чеського кордону, де їх зустрів Роман, а сам лишився і пішов захищати Україну.
А два місяці тому Назара не стало в бою, і Ксенія тепер не знає, як жити далі.
Від Праги і Романа відвернуло. З Лізою важкі непрості стосунки. Мирна країна не приносить спокою і радості. Вогник в ній тільки і підтримує турбота про Максима.
Можливо, згодом і навчиться Ксенія знову щиро посміхатися і радіти життю.
Можливо.
Але поки що, стоячи біля образів у соборі, сидячи в кафе чи працюючи Ксенія не знає, як жити далі.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
