Не буду лукавити, Ганна Іванівна мені добряче допомагала і з малюком, і по дому все робила, та почувалась я в своєму домі, наче в гостях – лишній раз не приляжеш біля дитини. Минав другий тиждень, і після вихідних свекруха повинна була “відчалити”. – Я подумав, що нехай мама залишається ще на три тижні, – “ощасливив чоловік. Ввечері ми сіли за “стіл переговорів”. Все б віддала, щоб повернути час назад.
***
Після весілля, ми з чоловіком вирішили переїхати в інше місто. Ми швидко підібрали житло, облаштувалися на новому місці.
Через рік у нас з’явилася донечка. У Романа була відпустка, тому всі справи після виписки з пологового будинку ми робили разом.
Я навіть не відчула труднощів. Мені так подобалося займатися домашніми справами і дитиною разом з чоловіком. Періодично до нас в гості приїжджала моя мама, але, на жаль, вона не могла довго знаходиться у нас через роботу.
Відпустка Романа добігала кінця, а у дитини почали прорізатися перші зубки, що мене трохи лякало. Дочка спала неспокійно і постійно вередувала.
Чоловік “потішив” мене новиною про приїзд свекрухи. Я була засмучена, адже відносини з нею у нас не склалися з самого початку наших відносин з чоловіком. Я вже подумки і морально налаштовувалася на приїзд свекрухи.
По приїзду свекруха мене здивувала. Її наче підмінили, вона вела себе по відношенню до мене, як з дочкою. Подаруночки навіть привезла, хоча до цього вона просто на дух мене не переносила. Але мені все одно не подобалося таке сусідство і я була завжди в напрузі.
Боялася щось зробити, що їй би не сподобалася, відчувала себе як в гостях. Я намагалася менше потрапляти на очі і постійно займатися якимись справами.
Свекруха до кінця тижня повинна була виїхати, але чоловік “ощасливив” мене і повідомив про те, що, вона залишається ще на 3 тижні.
Я була дуже засмучена цією новиною хоч і вона мені добре допомагала з малятком, готувала їжу, вела себе зі мною дуже люб’язно. Але я не могла розслабитися і жити нормально, коли в квартирі є стороння людина…
Я намагалася не показувати своє невдоволення, але свекруха все одно відчула недобре і вирішила поговорити.
Ганна Іванівна в першу чергу попросила прощення за свою попередню поведінку по відношенню до мене. Цікавість не давала спокою, я запитала, що ж послужило тому, що вона поміняла своє ставлення до мене.
Виявилося, що вона хвора… Від лікування вона відмовилася, пояснивши це тим, що хоче провести своє життя в колі сім’ї. Мені дуже стало соромно за свої думки.
Після розмови, свекруха прожила у нас ще чотири місяці, за цей час ми з нею подружилися. Ганна Іванівна ділилася зі мною рецептами улюблених страв, допомагала з прибиранням і вихованням дочки. Зараз коли її вже немає, ми часто готуємо її улюблену страву і згадуємо її.
Шкода тільки, що так пізно наші відносини налагодилися…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
