Нічого не віщувало, що звичайна вечеря обернеться ось цим. Я просто сказала Жені, що у нас скінчилися гроші, а донечці потрібно купити нові черевики.
– Ти взагалі витрати контролюєш? Нещодавно тільки давав тобі гроші, куди ти їх поділа? – чоловік аж ложку на стіл кинув.
Було діло, давав. Цілих три тисяч виділив від щедрот царських. На ці гроші я заплатила за квартиру і інтернет, купила нам продуктів, пральний порошок, а решту 200 гривень ми з донькою прогуляли, сходивши у кафе. Саме це я і розповіла Жені.
– Значить, треба правильно розпоряджатися грошима, а не тринькати ліворуч і праворуч. Десь можна заощадити, від чогось відмовитися. Ось тобі 500 гривень, більше до зарплати грошей немає, крутись, як хочеш, – чоловік ляснув об стіл купюру і пішов.
Зрозуміло, цих грошей на тиждень не вистачить. Якщо Женя так вирішив мене провчити, то дуже помилився. Дитину я зібрала швидко, вже через годину по дочку приїхала моя мама. Домовилися, що вона забере внучку на кілька тижнів, а там подивимося по обставинах.
Женіна позиція бичка і докорів з початку мого декрету стоїть у мене поперек горла. Як тільки він став основним добувачем в родині, так і почалися закидони про “не вмієш економити”, “куди ти витрачаєш гроші” і “чому я маю тобі допомагати, я працюю, а ти сидиш вдома”.
Я дуже чекала, коли дочку Соломійку можна буде віддати в садок. Моя мама тоді ще працювала, тому сидіти з онукою не могла, а батьки чоловіка живуть далеко. Мама вийшла на пенсію і у мене розв’язалися руки. Своєю останньою витівкою чоловік мене вивів остаточно і вирішила все змінити.
На колишньому місці роботи мене чекали з розпростертими обіймами. Ще б пак – бюджетна установа з копійчаною зарплатою не найпрестижніше місце, за яке прямо боротися хтось буде. Мене попросили виходити вже через два дні, якраз встигнуть всі документи зробити і справи до передачі підготувати.
Коли я повернулася додому, Женя був уже там, невдоволено сьорбав чай, тому що їжі вдома не було. 500 гривень я так і залишила на столі. Мама мені привезла пачку гречки, мені на кілька днів вистачить. Давно хотіла розвантажити організм.
– І що у нас відбувається, сердишся? – похмуро чоловік
– Ні, я ходила на роботу, через два дні виходжу. Мама Соломійку забрала, скучила. Економити не виходить, буду заробляти, – знизала я плечима.
– Ой, працівниця! На туалетний папір заробляти будеш, на їжу не вистачить, – зареготав Женя. – Де у нас вечеря, працівниця?
– У мене ось, – я потрясла перед його носом пакетом гречки, – можу і тебе пригостити, якщо хочеш. Зараз замочу.
Чоловік на мене очима полупав, пальцем біля скроні покрутив і пішов в магазин по пельмені. Перед сном він мені заявив, що я нісенітницю затіяла і мені ж тільки гірше буде. Я промовчала.
Місяць у нас пройшов серед затишшя і сварок. Дочку моя мама забирала з собою в гості до сестри, тому дитина всього цього неподобства не бачила. Мама не схвалювала те, що я роблю, але з порадами не втручалася.
– Твоє життя, тобі жити. Тільки дивись, як би потім сльозами вмиватися не довелося.
Я вийшла на роботу, але крім цього я знайшла собі віддалену роботу. Я бухгалтер і тепер веду ще й дві фірми. Часу, звичайно, по початку йшло багато, у багато що потрібно було вникати. Але частину підробітку я встигала робити на основній роботі, там була тиша в робочому плані. Плюс мене підстраховували колеги, які в курсі ситуації.
– Правильно ти все вирішила! Розумничка! Шкода, у мене в молодості такої можливості не було, розлучилася б зі своїм і горя не знала, – сказала мені моя начальниця Люда.
Ні, свою роботу я виконувала від і до, але коли з нею справлялася, мене ніхто не смикав зайвий раз. Чесно кажучи, я на цю роботу і повернулася тільки через колектив, дуже вже він затишний і розуміючий, гарні дівчата і хлопці у нас у віддділі працюють. І пораду завжди дадуть, і підтримають, і нагодують, і грошики займуть.
Женя намагався брати мене на крик, умовляти, совістити. Мовляв, не готую я зовсім, вдома толком не прибираю, що я за дружина така взагалі, ще й дитину сплавила. Я ж піднімала бровки і заявляла, що теж працюю і втомлююся. Чому це я повинна щось робити сама? Він також у цій квартирі живе.
– Та що ти там працюєш? У конторі своїй чаї ганяєш весь день, а потім вдома з розумним виглядом за комп’ютером сидиш. Працює вона! Ну і де твої гроші, працівниця? – пирхав чоловік.
Але коли я отримала першу зарплату з усіх робіт, Жені довелося трохи збавити градус сарказму в голосі. Моя зарплата була всього на пів тисячі менша, ніж його.
– Ну, подивимося, як надовго тебе вистачить, – пробурчав чоловік, але якось не дуже впевнено.
Уже четвертий місяць пішов, як я вийшла з декрету. Зараз мій заробіток більший, ніж у чоловіка. Незначно, але все-таки більший. При цьому я встигаю і Соломійку відвести-забрати з садка, на легке прибирання вистачає часу, на нехитру вечерю, хоча основну частину кухонно-прибиральної роботи я залишаю на вихідні.
Залучила Женю до домашніх справ, хоча він спочатку комизитися, типу він же мужик, чого це його тут прибиранням напружують?
– І в чому твоя мужиковість проявляється? – уточнила я.
– Я працюю, приношу в дім гроші, – видав він відрепетирувану роками і поколіннями відповідь.
– Я теж працюю і отримую не менш тебе. Але на мені ще й дім і дитина. Все тягну на собі я. Якщо так подивитися, чи точно ти у нас в домі мужик?
Як же він сперечався, аж до хрипоти, наступного дня шепотіти тільки міг. Але мене цим не візьмеш. Поки я була в залежному становищі, я терпіла, доводилося. Він себе тоді продемонстрував не з кращого боку. Тепер ми на рівних, тому і тягнути сім’ю будемо на рівних.
Я себе не на смітнику знайшла, щоб мною верховодив чоловік. Я не хочу руйнувати сім’ю і розлучатися з чоловіком, якого люблю, але і помикати собою не дозволю. Сьогодні зранку Женя бере швабру і миє підлогу – по суботам це його обов’язок.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
