Не було у мене раніше звички озвучувати, що чоловік заробляє учетверо менше за мене, виставляти Олега перед ріднею і знайомими в негарному світлі. А тут вже я не витримала, чесно кажучи.
Хочу сказати, що мій чоловік Олег завжди заробляв менше за мене. Але я виходила заміж не за гаманець із грошима, а за кохану людину. Тому це питання мене мало турбувало. Із квартирою допомогли родичі. Тож ми майже одразу почали жити у своєму власному житлі. А через два роки у нас народилася донечка.
Олег працює позмінно: 2 дні по 12 годин, потім 2 вихідні. Я ж працюю традиційно 5 днів на тиждень. Але за кількістю годин анітрохи не поступаюся Олегу. Часом доводиться затримуватися в офісі допізна, бо маю дуже відповідальну роботу. І я у начальства на доброму рахунку, мене цінують і недавно підвищили.
Часу на господарювання в мене просто немає. Та й мені не подобається все це. Скажу більше: я не люблю все це – прання, прибирання і приготування мені може хіба що в страшному сні наснитися. Усім займається мій чоловік. І, треба сказати, у нього це чудово виходить. Аж надто Олег врівноважений і послідовний.
З появою в нашій сім’ї дитини чоловік теж взяв на себе більшу частину обов’язків. По-перше, завдяки йому я змогла вийти на роботу вже за 5 місяців після народження Соломійки. По-друге, Олег постійно проводить час із дочкою. Годує її, укладає спати і навіть у ляльки грається з нею.
Чоловік став для Соломійки не просто татом. Він її найкращий друг. І мене це дуже тішить, бо я чула про історії своїх подруг. У їхніх сім’ях все зовсім інакше: батько пропадає цілодобово на роботі і практично не займається дітьми, не бачить як вони ростуть, роблять перші кроки і промовляють свої перші слова. А дружини своєю чергою тягнуть увесь побут на своїх тендітних плечах.
Проте, зараз погана зарплата чоловіка спокою мені не дає. Вона ще й зменшилася останнім часом – 5 тисяч гривень, хіба це гроші?
Раніше я не звертала на це стільки уваги. Ми обоє поповнювали сімейну скарбницю. Олег нічим себе особливо не балував. Найчастіше витрачав гроші на дочк. Але недавно він попросив мене, щоби я купила йому фотоапарат на Новий рік. Та не простий, а професійний!
Виявилося, що мій Олег вже давно мріє про фотографування людей. Мовляв, якщо усьому навчитися, то можна на цьому гроші великі заробляти. Ні, я, звісно, все розумію. Амбіції треба якось задовольняти.
Але, по-перше, з якого дива я повинна купувати чоловіку таку дорогу іграшку, коли ми ще кредит не до кінця виплатили? По-друге, що буде, якщо у Олега нічого не вийде? До цього треба мати хист, плюс ретельно вчитися, плюс втрапити взагалі на цей ринок.
Не хочу витрачати гроші даремно! Адже ми не про кілька тисяч говоримо, а часи зараз які складні.
Не знаю, як поговорити з Олегом, щоб його не образити, але й пояснити. Якби він більше заробляв, то йому не довелося б клянчити в мене гроші. Невже чиїсь ще чоловіки взагалі так роблять? От мені дуже цікава думка збоку.
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
