fbpx
життєві історії
Не було в нас такого, щоб ми до обіду спали. Прокидалися разом з батьками, вчили уроки, якщо треба було, допомагали батькам, а потім вже бавилися. А тут прийшла до сина й невістки у вихідний попоратися в городі, 11 година дня, а внуки ще сплять! Розбудила внучку, щоб йшла зі мною на город і виноград обривати, а вона мені: «Не заважай спати, бабусю! Тобі треба – сама й працюй». Зате потім вийшла і фотосесію влаштувала

Я ще працюю, а от на вихідних завжди йду після храму до сина й свекрухи допомогти щось по господарству, а головне – в городі, бо вони не встигають, обоє працюють, двоє дітей-школярів.

Не знаю, подобається їм це чи ні, особливо невістці, але допомога моя їм точно не зайва, та ж невістка мені завжди дякує. Так от. Прихожу я, працюю у них, невістка й син зазвичай якимись своїми справами у вихідні зайняті, і це зрозуміло.

А от онуки могли б мені і допомагати! Але вони сплять!

Онучці Даші 11 років, Данилку – сім. І вони в суботу-неділю сплять до 11-12 дня, бо батьки їм перед вихідним дозволяють довго не лягати. Скільки завгодно щось дивитися, або в комп’ютерах сидіти.

Я такого не розумію!

Ну не було в нас такого, щоб ми до обіду спали. Прокидалися разом з батьками, вчили уроки, якщо треба було, допомагали батькам, а потім вже бавилися.

А тут прийшла сьогодні до сина й невістки попоратися в городі, 11 година дня, а внуки ще сплять!

Розбудила внучку, щоб йшла зі мною на город і виноград обривати, бо якраз дозрів, а вона мені: «Не заважай спати, бабусю! Тобі треба – сама й працюй!»

Я вийшла зі спальні ображена, розповіла невістці, б осина вдома не було, на ринок поїхав.

А вона мені:

– Ну мамо, дійсно, не чіпайте дітей, вони вчора пізно лягли. Коли їм ще виспатися, як не в дитинстві?

Я їй відповіла, що з таким підходом виростуть з них егоїсти й ледарі.

Обривала я майже до вечора той виноград, ніхто так і не вийшов до мене. Хоча ні. Даша на кілька хвилин вискочила, щоб дорогим телефоном пофотографуватися для соцмереж на фоні стиглого винограду… Син лише в кінці допоміг мені лозу обрізану прибрати.

Я навіть вечеряти з ними не схотіла, хоч невістка і запрошувала. Та я пішла додому, бо дуже прикро на душі було. Навіть з внуками спілкуватися не хотілося.

Розповіла все дома сусідці, яка на чай прийшла.

А вона мені сказала, що треба припиняти «пахати» на дітей, а жити для себе, влаштовувати своє життя, насолоджуватися ним. А я цього просто не вмію, родина – і є сенс мого життя. Але, на жаль, я для них таких значення й цінності не маю…

Автор – Олена М.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без згоди автора суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook