будиноккУ мами чоловіка є молодша сестра, різниця у віці майже п’ятнадцять років. Я давно одружена, рідні брати чоловіка одружені, а двоюрідні недавно закінчили школу.

Дзвонить якось мама, свекруха яка, розповідає: дзвінок у двері, вона відчинила, на порозі — двоє з скриньки, однакових з обличчя. Жити приїхали до коханої тітоньки.

Наперед ніхто ні про що не домовлявся. Лише одного разу, давним-давно, коли мама приїжджала в гості до своєї сестри, там було застереження:

— Закінчать школу, до міста треба хлопців відправити. А там у нас лише ти!

Чомусь тітка Люся вирішила, що мамине мовчання у відповідь на ці слова означало повну згоду на проживання недавніх школярів.

— Не чужі, нехай залишаються, — вирішила мати, але поставила племінникам умову: чистота та порядок у квартирі. — Ні копієчки не візьму за проживання, але за чистоту питатиму. Мені вистачило: сама трьох хлопчиків виростила, намилася посуду, напралася шкарпеток.

Її втому можна зрозуміти: що мій чоловік, що його брати, як би сказати, щоб не образити? Лінивці, все у свого тата: і лапочку поміняти, і прибити полицю, але пропилососити — у дроті заплутаються.

І якщо раніше з ними мучилася мама, то тепер ця нелегка частка лягла на наші плечі – мої та моїх сестер по нещастю. Боротьба йде зі змінним успіхом. Наприклад, мій чоловік уже може помити посуд, переставши вважати це подвигом. Залишилося подолати упередження проти пральної машини та навчити готувати.

Безкоштовне проживання замість чистоти — цілком пристойна угода. Хлопці не впоралися. Тоді мама запропонувала раз на тиждень викликати прибиральницю, але тітці Люсі стало шкода грошей:

– Самі! Вони все самі робитимуть! Вони в мене охайні хлопчаки! Не звикли ще в тебе, освоїться і все буде гаразд. Ти тільки їм кажи! Навіщо витрачати гроші, якщо хлопці в мене ліниві?

Маминого терпіння вистачило на три тижні, потім вона порушила питання руба: оплата прибирання або виселення. Але тітка Люся знову вигадала вихід із ситуації без відчутних фінансових витрат:

–  Я сама приїжджатиму! Приїжджати та наводити порядок!

Мама погодилася. Але в тітки то лижі не їхали, то вивих якийсь, то чоловік у загулі. За два місяці двоюрідні брати чоловіка так закапарили квартиру, що у мами почався нервовий тик. Послідувало останнє китайське попередження.

– А ти чому мені все говориш? Скажи їм! — обурилася тітка Люся, забувши, що правила проживання були озвучені близнюкам кілька десятків разів.

– Надоїла! Все тобі не так! Вони у мене чоловіки! Чого ти хочеш від них?

«Чоловіки» весь цей час дружно пирхали і гикали, коли їх просили піднімати обід унітазу, знімати взуття на килимку біля вхідних дверей або мити за собою посуд.

– Нічого я від них не хочу! — нарешті розлютилася мама і почала збирати племінникам речі.

Довелося їй допомагати. Приїхали ми з чоловіком та середній дівер із дружиною. Поки наші чоловіки допомагали двоюрідним родичам знайти вихід із квартири, ми взялися за прибирання — не кидати ж було маму наодинці з бардаком.

Тітка Люся своїх дітей у біді не кинула — зняла їм кімнату. А з сестрою, яка вела хлопчиків своїми дивними вимогами і причіпками, вона вирішила не спілкуватися.

Хоча, по суті, оплата послуг прибиральниці раз на тиждень виходила б на таку суму. Спеціально пошукала в інтернеті: якщо знайти приватника, наприклад матусю у декреті чи сусідку, то й дешевше можна було домовитися.

Мама майже рік живе сама. Але досі знаходить сліди присутності близнюків: фантик від шоколадки в стику крісла, недопалок на балконі, носок між комодом та стіною. Ось такі «охайні хлопчаки».

Про всяк випадок, щоб ще хтось не приїхав, вона всіх сільських обдзвонила і повідомила, що ми з чоловіком і дитиною живемо в неї, і місця немає. А то у її троюрідної сестри донька нині школу закінчить. Хіба мало.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua