Не для того ми з дідом все життя пнулися й тяглися на свою квартиру, щоб тепер онук з невісткою виселили мене з неї. От я відразу жваво її продала.
А діло було так.
Мені вже за 70, чудово виглядаю і без якихось «зашорених» поглядів на світ. Навіть зараз не втрачаю оптимізму.
Я одна мешкала у двокімнатній квартирі, цікавлюся мистецтвом і навіть на дідів поглядаю, бо мій давно на небесах. Маю три онука. І ось в одного з них, найстаршого Максима, на жаль, склалися не надто комфортні житлові умови.
Він живе з тещею, дружиною та двома дітьми у типовій радянській хрущовці. Хоч і трикімнатна, ця квартира не в найкращому районі. Потрібен ремонт, техніка, та й звукоізоляцію непогано б поміняти. Пиляють його дружина і теща щодня, але вже років зо два, як він просить мене поступитися своєю квартирою його родині.
– Ну дивись, будинки для людей похилого віку – це зовсім не те, що показують по телевізору. Ти там знайдеш собі нових знайомих, тобі не буде нудно. А моїм дітям потрібний вільний простір, місце для навчання. Увійди в становище, га, бабусю. Ми платити за тебе гарно будемо.
Але я на це не купляюся: що мені там робити серед старих і хворих людей, якщо я почувається чудово? Мені все ще цікаве це життя.
Але з недавнього часу вже дружина онука взяла ситуацію в свої руки. Вона почала приїжджати і проситисься часто у гості. Умовляла, “капала” на жалість, просто просила. І я не витримала. Перестала спілкуватися з родичами та зайнялася своїм життям. Начиталася мотивуючих книг. І продала квартиру.
Виручені гроші лишила при собі. Цих коштів мені вистачало на давню мрію поїздку – до Європи, до Скандинавії, де маю добрих друзів.
Перед тим, як їхати, я запросила родичів до ресторану. Але тільки тих, хто не просив її переїхати до будинку для літніх людей. Це було прощання. Хтось з рідні косо на мене поглядав, особливо діти. Але я прийняла рішення.
Ми помінялися контактами зв’язку в Інтернеті. І я поїхала. Це було за рік до того, як в Україну вторглася рф.
Зараз я в Норвегії. і не сама. Якось у Стокгольмі, коли я сиділа в кафешці і думала, як їй повернутися додому, до мене підсів чоловік досить зрілого віку. Виявилося, що він виїхав до Європи ще 30 років тому. Єврей, вдівець. Дуже цікавий і тепер мешкає в Норвегії, а у Швеції у справах. Одна зустріч, інша, і я почала розуміти, що так просто все не закінчиться. І виявилася права.
Яків запросив мене в гості. Він подзвонив дітям Скайпом і познайомив мене з ними. Ми живемо тепер разом в Осло.
Я не збираються повертатись на батьківщину. Не через небезпеку, ні. Просто не хоче бути ходячою «кредитною карткою» для онуків. З одного боку, я вже їх пробачила, а з іншого, як кажуть, осад залишився.
Тепер усі розмови з родичами тільки в Мережі. У них, на щастя, все добре.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
