Це ж треба, до чого чоловік додумався… Навіть розповісти кому, соромно.
Одружилися ми з Павлом пізно, нам по тридцять вже було. Він розлучений, а я сама на той момент. Були, звичайно, стосунки, але все несерйозно. Тому, коли колега з роботи почав приділяти мені увагу, я підхопилася і прийняла його залицяння, вік уже не той, щоб комизитися, заміж хотілося, дитину хотіла.
Довго ми не зустрічалися, чого вже там час тягнути, не вісімнадцять, через місяць десь розписалися. Паша, звичайно не ангел, але жити можна, десь грубуватий, десь неуважний, а інших і не було.
Я відразу майже дізналася, що при надії, була щаслива, чекала малюка з нетерпінням, та й до чоловіка після народження дитини змінила ставлення, начебто навіть полюбила. Паша батьком був відповідальним, та й син у нас виріс прекрасний.
Роман добрий, але досягає своїх цілей, якщо чогось хотів – то йшов і підробляв, збирав на мрію, а не канючив гроші, вступив до вишу сам, на лікаря, він завжди мріяв людей рятувати.
Ось так довгих двадцять років ми з чоловіком і прожили, не погано і не добре, нормально. Буває, лаялися, сварилися, як же без цього, Павло з роками дуже жорстким став, цинічним, але я роботою рятувалася, весь час там проводила.
Я відпочатку знала, що у Паші від першого шлюбу дочка народилася, він до неї навіть їздив, але я її ніколи не бачила. А тут він сказав, що вона приїде.
– Треба допомогти дівчинці, вона дитину народила без чоловіка і мати з дому виганяє, нехай у нас поживе, а потім щось придумаємо, – пояснив раптовий приїзд дочки чоловік. Я не стала заперечувати, як не допомогти, дочка його рідна!
Іра приїхала разом з малюком, йому було буквально місяць від народження, я уявляю, як вона намучиться, якщо мати рідна в дім не пустила, що і за матір така!
Іринка мені сподобалася: мила, спокійна, домашня, по господарству завжди допоможе, і просто поговорити приємно. І не лише мені вона сподобалася, стала я помічати, що Роман до неї тягнеться, з малюком допомагає, гуляти разом ходять. А справа в тому, що ми не сказали синові, хто вона, він взагалі не в курсі, що у батька інша сім’я була до нас. Рома сподівається на розвиток відносин з цією Іриною, ми йому сказали, що вона дочка моєї подруги, а я і думаю, як же так, як їх розвести, вони ж брат і сестра по батькові!
Довго я голову ламала, і переживала, і бачила, що любить її син, а сказати правду все побоювалася. Але, як то кажуть, випадок все розставив по своїх місцях.
Я на роботу їхала, а мені начальник подзвонив, про документи питав по роботі, а я, курка, згадала, що вдома їх залишила, довелося повертатися.
Вдома я застала таку картину, згадати противно: мій чоловік і Ірина на кухні. Паша до неї явно підкатує…
– Як ти можеш, ти, що з глузду з’їхав, це ж дочка твоя! – закричала я.
Пашка так зло подивився на мене і видав:
– Як же ви втомили мене всі, не дочка вона мені, роззуй очі, кохана це моя, і син теж від мене, не мав, куди її дівати, ось я її до нас і привів. Ти все одно нічого не помічаєш навколо, все на роботі своїй стирчиш, і зараз би не побачила – так і не дізналася б нічого. В мене завжди були інші, тільки без наслідків, тільки ось з цією довго вийшло, а взагалі, я йду від тебе, не можу більше з тобою, – зевершив Пашка свій монолог.
І пішов, а Ірина в сльозах вибачення просить:
– Вибачте мене, мені правда нікуди піти, мати, як дізналася, що від одруженого народила, так відразу з дому вигнала, а я тільки університет закінчила. Я піду зараз, більше ви мене не побачите, вибачте ще раз, ви мені стільки добра зробили, а Роман ваш, я його полюбила всією душею, тільки Павло не відпускав мене, та і як я Ромі все розповім…
– Сиди вже, куди ти з дитиною, а Ромі ми нічого не скажемо поки, а потім сама вирішиш, що робити, він теж любить тебе, я жце бачу.
…Іра з Романом живуть разом, виховують сина або брата, Іра йому все розповіла, не змогла життя починати з брехні, а чоловік речі зібрав і пішов зовсім, я навіть не шкодую і знати не хочу, де він. Я тільки вільно зітхнула, та й сім’я у мене тепер справжня, онук підростає, тож гріх скаржитися. На сайті з чудовим чоловіком познайомилася, вже кілька місяців зустічаємося – а там як Бог дасть, головне – я почуваюся вільною і щасливою!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
