fbpx
життєві історії
Не думала, що в моєму житті може статися таке, або взагалі що мати здатна на таке! Вона хоче, щоб мій чоловік всиновив її дитину, а він не проти цього. Справа в тому, що дружина чоловікового друга вирішила народити і відмовитися від дитини, залишити її і поїхати до себе в свою східну країну. Її рідня не погоджується приймати її з трьома дітьми і утримувати. Як тільки дружина друга закінчила свою «сповідь», він не роздумуючи це заявив і запропонував такий варіант. Моя свекруха від емоцій почала якось дивно сміятися

Мені дуже потрібна порада читачів цього сайту. Не думала, що в моєму житті може статися таке, або взагалі що мати здатна на таке! Вона хоче, щоб мій чоловік всиновив її дитину, а він не проти цього. Справа в тому, що дружина чоловікового друга вирішила народити і відмовитися від дитини, залишити її і поїхати до себе в свою східну країну. Її рідня не погоджується приймати її з трьома дітьми і утримувати.

Трохи більше двох тижнів тому я поїхала з родиною у відпустку, відпочити до своїх рідних іродичів чоловіка.

Все було чудово. Кожен день влаштовували посиденьки, збиралися родичі. Навіть на пару весіль сходити встигли.

І раптом мій чоловік Руслан вирішив зателефонувати своєму другові дитинства, побачитися, раз приїхав погостювати. Вони з ним спілкувалися і коли стали дорослими, але вже не так тісно, ​​як раніше. Кожен обзавівся сім’єю, і на дружнє спілкування особливо часу вже не було як раніше.

Руслан дзвонить, а трубку бере його дружина і говорить, що її чоловіка місяць тому не стало. Виявилося, що про це не знав ніхто з сім’ї Руслана.

Але не в цьому суть. Вся справа в тому, що у цього друга залишилася дружина, яка чекає третю за рахунком дитину. Старшій дочці три з гаком роки, другий хлопчик – трохи більше рочку, і вони знову чекали дитя, дівчинку.

Наступного ж дня Руслан вирішив поїхати до них, щоб висловити співчуття і відвідати друга у місці останнього сопочинку. У них так прийнято, що повинні поїхати і його рідні. Так вийшло, що поїхали Руслан, я, його мама і батько.

Виявилося що родина друга живе дуже бідно, працював тільки він один, дружина домогосподарка, в декреті.

Сказати, що я була вражена почутим – це нічого не сказати. Його дружина прийняла рішення народити і відмовитися від дитини, залишити її і поїхати до себе в свою східну країну. Її рідня не погоджується приймати її з трьома дітьми і утримувати. І тому вона змушена залишити дитину тут, віддати в притулок, а сама буде там працювати і утримувати старшеньких.

Я не можу описати свої відчуття після почутого. Мені і її шкода, не кожна мати піде на таке, але це не піддається моєму розуму! І мій Руслан вирішив взяти до нас цю дівчинку після народження. Як тільки дружина друга закінчила свою «сповідь», він не роздумуючи це заявив і запропонував такий варіант. Моя свекруха від емоцій почала якось дивно сміятися. Напевно, зрозуміла, що син на повному серйозі.

А я така з посмішкою: «Руслан, ти ж жартуєш?».

«Думаєш, мені зараз до жартів?» – була його відповідь.

І тут я реально злякалася. А дружина друга впала перед Русланом на коліна, люючи сльози від щастя.

Мовляв, тож душа рвалася, як вона залишить свою частиночку, а тепер їй хоч спокійно буде, знаючи, що її дитина в надійних руках.

По дорозі додому мама Руслана кричала без кінця, що так не можна, що дитина не іграшка, і перед тим, як прийняти таке рішення треба сто разів подумати.

Але він був непохитний у прийнятому рішенні. Та й заспокоювала себе тим, що він сказав все це в стані «афекту», та й сама мати напевно, не точно ще прийняла рішення і одумається. Але ні! Вона дзвонить тепер кожен день і запитує, чи не передумали ми, і благає, щоб ми не змінили рішення.

І вчора я все-таки зважилася на розмову.

Руслан, як і раніше хоче забрати цю дівчинку після народження. І просить мене підтримати його, і погодитися з його рішенням. Він сказав, що якщо я категорично проти, він не зможе удочерити її. Адже мені ж за нею дивитися і тому він просить мого схвалення. Він не може кинути дитину свого товариша. І я тепер не знаю, як мені бути. тій жінці народжувати в кінці місяця. Вона сказала, що ніяких прав заявляти не буде на цю дитину і підпише все що треба, аби ми її любили.

Русланова родина розгублена, а моя мама підтримує Руслана, каже, що нам воздасться за таке добро, а я в сум’ятті і в ступорі.

Хоч я не бачила ні батьків цієї дівчинки, ні її саму, я знаю, що полюблю її, як свою. Просто я не була готова до такого. ispovedi.com У вересні хотіла вийти вже на роботу. Хоч мама каже, що буде допомагати, я ж не можу залишити на неї Азаматіка і немовляти. Та й взагалі як це все буде. Можливо, вона виросте, ми її полюбимо як свою, а вона захоче знайти свою біологічну матір. А як ми потім? Або я міркую як власниця вже?

Написала все сумбурно і в поспіху, але дуже хочу слушної поради. Як же мені бути?..

Автор: Марина

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook