Я не проти його дитини, але не в мене ж у домі.
– Мови про це не було, – скривджено каже Катя, – рік зустрічалися, три роки разом живемо. А тут нате, будь ласка.
Катя зі своїм чоловіком в офіційних відносинах не перебувають, їй 28 років, йому 31. Плани на майбутнє у пари, звичайно, є, точніше — були.
А чи буде Катя не впевнена. А вся справа в тому, що в неї це перший досвід проживання з чоловіком, а Арсен був одружений.
– Познайомилися ми, коли він уже рік, як перебував у розлученні, – продовжує Катя, – на момент нашого знайомства в колишній родині у нього залишався чотирирічний син, зараз йому 8 років.
Я подробиці не вдавалася, як і де вони жили, — каже Катя, — коли ми починали зустрічатися, жив Арсен уже у своїх батьків. З сином зустрічався, гроші переказував.
Але дитину або її батьків приводили, або вони гуляли десь: розважалися, в кіно могли сходити. Ні, в мене бажання не виникало та й Арсен тоді казав, що нічого плутанину в голові дитину влаштовувати.
Катя має роботу і невелику однокімнатну квартиру. Не звалилася з неба, а куплена дівчиною. Кредит за неї Катя платить самостійно, продавати не планує, навіть вступивши в законний шлюб.
– Це мій актив, – вважає вона, – з чоловіком, офіційним, наживемо загальну, якщо вже так вийде, що в нього свого житла, куди він міг би мене привести, не буде.
Арсенія житла не має. Він прийшов жити до Каті. І з недавна, син Арсенія, Юра буквально оселився в Катиній квартирці.
– Починалося все цілком безневинно, – згадує дівчина, – форс-мажор, у мами Юри термінове відрядження, можна він залишиться у нас. Ну добре, думаю, нехай, не на вулиці ж дитину залишати.
Але випадок був непоодиноким. Справа в тому, що колишня теща Арсенія сидіти з Юрою не горить бажанням, вона досі не змирилася з тим, що пара розлучилася та ще й з ініціативи дружини.
Тому коли мама Юри почала активно займатися влаштуванням свого особистого життя, хлопчика почали залишати татові.
– А що, – каже Каті подруга, – права рівні, обов’язки теж рівні. Тож — терпи, коли вже догодило тебе вибрати чоловіка з минулим.
– Не хочу терпіти, — каже Катя, — між нами одразу існувала домовленість: його син від першого шлюбу не частина нашої з ним сім’ї, тим більше, що й родини немає, як такої. Житло моє, бюджет окремий. Заради чого я повинна терпіти постійні незручності?
Постійні, бо одного вечора справа не обмежилася.
– Мої будні, – сказала Арсенію мама Юри, – твої вихідні. Це твій син. Ну чи з мамою своєю домовляйся. Ти влаштував особисте життя? Мені також треба.
– А мама Арсенія, теж не горить бажанням присвячувати вихідні онукові, – каже Катя, – у неї то похід у театр, то посиденьки з подругами, то будинок відпочинку, то дача.
– Арсеній, — не витримала Катя одного разу в п’ятницю ввечері, повернувшись з роботи і знову побачивши у передпокої кросівки Юри, — ми домовлялися, що я не перешкоджаю твоєму спілкуванню з сином, але ти не приводиш його сюди. Спілкуйтеся, гуляйте скільки завгодно і коли завгодно. Але у свої вихідні хочу відпочивати. Так, заважає, у мене однокімнатна квартира, якщо ти ще не помітив!
Арсен із сином пішли ночувати до його батьків, що на погляд Каті цілком слушно.
– Його дитина, – почула вона наступного дня по телефону від мами Арсенія, – це твоя тепер дитина, якщо ви вирішили бути сім’єю і жити разом. Ти маєш полюбити хлопчика, а не виставляти його і не забороняти Арсенію з ним приходити ночувати.
– Я маю любити своїх дітей, – парирувала Катя. – І те, що в мене стосунки з Арсенієм, автоматом не робить мене мамою Юри. І ночуватиму приходити до мене ті, кого я сама запрошу.
– Так, – хитає головою подруга, – але все одно якось не дуже красиво. І хлопця шкода, всім дорослим навколо не до нього. Ти повинна усвідомлювати, що так ти Арсенія тільки втратиш. Уяви, що це в тебе дитина і чоловік пирхає, що не хоче його у себе в домі?
– Погоджуюся, так, хлопчик не винен. Але я, теж не винна. Я б слова не сказала, якби я прийшла жити на територію чоловіка, хоча, гадаю і тоді позначила б свою позицію. Але так: на люби хлопчика і він тепер житиме в тебе — не хочу!
Катя вважає, що якщо чоловік влаштовує життя з жінкою, у якої є діти, то він не робить це наосліп: бачить, знає, усвідомлює, що тепер дитина буде частиною сім’ї. Але в неї зовсім інша історія.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
