Я заміжня. У нас з чоловіком все чудово. Є син, якого ми обожнюємо. Але є одне але… і це свекруха, стосунки з якою у мене не склалися з самого початку.
Вперше я побачилася з матір’ю чоловіка, коли вже була в очікуванні нашим старшеньким. І тоді майбутня свекруха відгукнулася про мене, м’яко кажучи, не добре. Сказала, що я її сина просто прив’язала до себе дитиною.
Але ж ми планували цю дитину разом, так що це неправда. Одружилися ми, коли я вже була на сьомому місяці. Відсвяткували скромно, тільки найближчі родичі. Після весілля йти нам з чоловіком було нікуди, тому стали жити у його матері. У неї трикімнатна квартира. Я тоді ще не закінчила університет, а чоловік отримував дуже маленьку зарплату. Ми не могли собі дозволити окреме житло.
Не можна сказати, що ми зі свекрухою жили як кішка з собакою. Вона просто змирилася, що син вибрав мене. Але все одно не пропускала можливості мене якось принизити. На кожному сімейному святі розповідала історію, як я виходила заміж на 7-му місяці. Натякала, що якби не дитина, чоловік би давно мене кинув.
Критикувала моє куховарство, зовнішність. Коли я прямо намагалася пояснити, що мене це сильно ображає, вона єхидно сміялася. Казала, що це вона так жартує, а у мене просто немає почуття гумору.
Чоловік весь час проводив на роботі і не хотів нічого чути про наші непорозуміння. Вважав, що я сама себе накручую, і запевняв, що я обов’язково потоваришую з його мамою.
Потім пішов з життя мій дідусь. У спадок мені дістався приватний будинок в передмісті. Ми туди переїхали. Я була просто на сьомому небі від щастя. Нарешті я буду єдиною господинею в домі. Чоловіка на роботі підвищили, і ми вирішили народити другу дитину.
Коли ми стали щасливими батьками двох синочків, справлятися стало складно. За двома дітьми ледь вгледиш, плюс з приватним будинком додалися клопоти з городом і садом. Але я не скаржилася. Мені все одно було в радість жити у власному будинку.
Та чоловік вирішив, що мені потрібна допомога. Він хоче, щоб його мама переїхала до нас. Мовляв, їй одній живеться погано. А так буде по дому допомагати. Її квартиру можна буде здати в оренду, ще й грошей заробимо на цьому.
Я прямо сказала, що це погана ідея. Я не можу з його матір’ю, мені дуже важко і що я сама впораюсь, не я перша, не я остання. Жити з нею під одним дахом – це знову нескінченні сварки.
Чоловік ображається, називає мене егоїсткою. Я розумію, що їй там одній в квартирі самотньо. Але я не хочу, щоб вона жила з нами і лізла в наше життя. Чоловік продовжує стояти на своєму. Ніякі аргументи не працюють. Я просто в розпачі від безвиході!
Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!
Фото ілюстративне – machahid24
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!