Не очікувала, що декрет так мене знесилить. Забігти у ліс від усіх хочеться, і в першу чергу – від дитини.
Відчуваю себе порожнім місцем. Тотальна втома, відчуття, що я рік провела у битві без перепочинку.
Весь догляд за дитиною – це суцільна боротьба, по 2-3 години нічного сну і 10 підйомів за ніч. Хіба дитина – це щастя?
Я готувалася, що буде складно, але навіть в половину не уявляла, що настільки. По мені ніби рік їздили потяги.
З чоловіком стосунки погіршилися, хоч об’єктивно у нас все благополучно, він залучений, допомагає, гроші є, але якість відносин – під нуль, лаємося через дрібниці, я втомлена і завжди незадоволена.
Фірма, де я працювала, збанкрутіла, я не зможу швидко нікуди вийти працювати, а на пошук нового місця немає сил, в голові жижа, зосередитися не можу, нічого не цікавить.
Зовсім не такого року я очікувала.
У мене чудова дочка, мені так шкода, що від першого року її життя у мене такі темні спогади, але я ніби втратила всю силу волі, розклеїлася.
Просто дно, де я звернув не туди? Навіщо мпені все це? Як згадаю своє життя до народження дитини – таке щастя охоплює! Можливо, розлучитися і злишити малу батькові і його рідні?
Навкруги всі співають-сурмлять про космічну неземну любові до своїх діток, безмежне щастя материнства, а для мене все це якийсь дурний сон, а моє справжнє життя лишилося у минулому.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
