У 90-ті роки розпався Союз і наша сім’я розвалилася – батько не витримав труднощів і втік. Спілкувалися, але фінансово не допомагав. Мама виховувала двох дітей сама. Її скоротили на роботі, перебивалася, як могла, ніхто не допомагав. Зараз батько дуже любить повчити мене життя. І тут я, звичайно, кажу магічне слово «пиріжки».
Пиріжки – це був край у нашому житті. Не пам’ятаю, скільки днів ми їли тільки коржі з борошна і води, мамі вже дуже давно затримували зарплату.
Одного разу вона дістала заповітну скриньку зі своїми скарбами – сережки від бабусі на 18-річчя, обручку, прабабусине кільце, браслетик і підвіску. І пішла.
Повернулася з пакетом продуктів и почалося чарівніцтво – через пару годин будинок наповнив чудовий запах піріжків. О боги! Двоє маленьких дітей ледь не зійшлі з розуму. Але нам дісталося лише по одному піріжку. А мама одягла куфайку и пішла в студену зиму з цимі мріями наших голодних шлунків.
А коли повернулася, то обіймала нас, цілувала, плакала и сміялася. Їй пощастило – мама підходіла до маших, що стояли на перехрестях і пропонувала купити піріжкі. В одній з машин був директор ресторану. Він купивши пару піріжків, поїхав, а через якийсь час вернувся ізапропонував мамі вдома пекти її чудові пиріжки для його ресторану.
Минуло вже багато років, але досі перед очима ця картина – мама в фуфайці, в руках повна таця пиріжків, дбайливо закутаних в рушник, і ми з сестрою з голодними очима проводжаємо її. У мами обличчя сумне-сумне, адже у неї в руках їжа, але вона не може нам її дати, адже тоді вона не зможе заробити грошей – знову ж таки – на їжу, щоб прогодувати нас трохи довше. Любіть своїх мам!
Фото ілюстративне – menunedeli.livejournal.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
