fbpx
життєві історії
«Не плач Надійко, – Люба обережно витерла дитячу сльозинку. – Мама буде дивитися на тебе з хмаринки і оберігати. А ми махатимемо рукою їй і посміхатимемося.» Люба прийшла у життя Тараса ще під час хвороби Лідії. І Ліда їх благословила. А її, Любу, попрохала полюбити їх з Тарасом донечку.

Ними всі милувалися: така гарна родина!

Побралися тарас і Ліда, коли їм виповнилося всього по 19-ть. Нікого не послухали з тих, хто говорив: рано ще, ви такі молоді, такі юні, не поспішайте, перевірте почуття.

Їм це було не потрібно, вони знали силу своїх почуттів і хотіли бути разом кожної хвилини, засинати і прокидатися, притулившись один до одного.

Одружилися. Батьки допомогли з житлом, придбали молодятам квартиру. Через три роки народилася Надійка, гарненьке дівча, плід щирого кохання. Всі її любили, всі пестили. Дідусі й бабусі з обох боків, мама з татом.

Жили хоч і в квартирі Ліда з Тарасом і донькою, та допомагали з садками-городиками батькам, а мала Надійка більше за все любила босоніж по траві бігати і черешні-яблука прямо з дерев їсти.

Все було добре, Надійці 5 рочків виповнилося, і Тарас вже почав натякати Ліді на те, що пора синочка. Дружина і не проти була, та щось не виходило. Але вони не журилися, вірили, що всьому свій час.

Час прийшов іншому, недоброму.

Почала Ліда зле себе відчувати. Не те, щоб щось конкретне боліло, але загальне самопочуття стрімко погіршувалося. Танула на очах. Почали ходити по лікарях.

Діагноз поставили аж в столиці. Невтішний.

Почалася трирічна боротьба, яка виснажила всіх фізично, душевно, фінансово.

Тарас вже був на якійсь нервово-моральній межі, коли до на них на роботу прийшла новим секретарем шефа Люба.

Симпатична, привітна, квітуча, на кілька років молодша. Тарас часто перетинався з дівчиною, інколи всі разом невеличким колективом пили чай.

Одного разу Люба, допомагаючи директору розбирати папери, довше затрималася. Тарас, який теж того дня робив плановий огляд робочої машини, запропонував підвезти дівчину додому, бо вже темніло.

Розговорилися дорогою. Навіть шуткували і Тарас вперше мабуть за довгий час зміг засміятися… Наче ковток свіжого повітря вдихнув.

Люба знала, що в колеги в родині тяжка ситуація, але сама не нагадувала Тарасові, не піднімала тему.

А він – ожив. І вдома сили з’явилися навіть. Крила за спиною допомагали доглядити дружину, піклуватися про Надійку, нести тягар домашніх справ, які переважно на ньому лежали.

Батьки допомагали, як могли, але ще на роботі були всі, і його і Лідині, заробляли гроші, давили і їм, бо на Лідине лікування, на «хімії» йшло багато.

А результати не радували…

Спочатку Тарас почував себе шалено винним через те, що зрадив дружину. А потім… дозволив собі. Дозволив собі життя.

Заради доньки. І себе.

Ліда зміни в чоловікові майже одразу помітила, занадто близькими вони завжди були, занадто добре і глибоко один одного знали і відчували…

Але вона перейшла вже на той рівень буття, де відходять людські слабкості, а на поверхню виринає щось інше.

Всепрощення, прийняття і розуміння чогось набагато вищого.

Вона раділа, помічаючи знову вогники в Трасових очах, такі, як були в них колись при погляді на неї, до всього цього…

Ліда вже відчувала, що скоро звільнить Тараса остаточно і навіть хотіла цього. За Надійку лише дуже переживала. І одного разу попросила чоловіка:

– Приведи її до нас. Я маю побачити, відчути, яка вона. Я маю ЗНАТИ, що Надійці буде з тобою і з нею добре… Я довіряю твоєму вибору і інтуїції, але все ж маю переконатися… Щоб піти спокійно. Не відмовляй мені.

…Ліда їх благословила. А її, Любу, попрохала полюбити їх з Тарасом донечку. І через місяць пішла.

Любу і прохати не треба було. Вона вже любила, давно. Всіх їх, і Лідію… Любила ще напевне до того, як зустріла Тараса.

І так буває – життя і Бог пишуть часом неймовірні сюжети.

– Не плач Надійко, – Люба обережно витерла дитячу сльозинку. – Мама буде дивитися на тебе з хмаринки і оберігати. А ми махатимемо рукою їй і посміхатимемося. А я тобі зараз казочку розповім, цікаву і добру…

Автор – Альона Мірошниченко.

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук заборонено.

Фото – 24 канал

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook