fbpx

Не просто мені далися ці півтора роки проживання з нею під одним дахом. Адже недаремно кажуть — дві господині в одній квартирі ніколи не вживуться

Ми з чоловіком нещодавно переїхали жити окремо, до своєї квартири, взятої в іпотеку. А до цього ми жили разом із його матір’ю, моєю свекрухою — Галиною Альбертівною.

Не просто мені далися ці півтора роки проживання з нею під одним дахом. Адже недаремно кажуть — дві господині в одній квартирі ніколи не вживуться.

Ось ми ледве-ледве й уживалися. Свекруха постійно ставила під сумніви і докори будь-які мої рухи тіла та дії, що здійснюються в її квартирі. Все, що виходило з моїх рук, було для неї не так і не так.

— Лідо, швидко піди і принеси мені сніданок у ліжко. Що за господиня така, тобі треба постійно нагадувати, щоб мені каву подавала для кращого пробудження? Неподобство, — обурювалася свекруха, вважаючи, що я їй у чомусь винна.

— Лідочка, люба, чому ти не проконтролювала мого хлопчика? Адже він на роботу у звичайних шкарпетках пішов, а я тобі наказала що? Щоб ти покарала йому вовняні одягти, я їх просто так в’язала?

Загалом я думаю ви зрозуміли, прискіпливою вона була. А коли ми з чоловіком нарешті переїхали до своєї квартири, то моєї радості не було межі. Нарешті припинилися її постійні докори на мою адресу.

Але, як виявилося, радіти мені довелося не довго. Свекруха мало не перебралася до нас жити, а чи бачите ось через що:

— А як мені тепер одній? Я вже з вами звикла весь час разом, а тепер окремо стали. Уявляєте? У магазин іду і тепер такий великий чек став виходити, а я все не помічала, ви платили, а тепер важко. Ну що, разом житимемо? — наївно спитала свекруха.

— Ви мене, звичайно, вибачте, люба мамо чоловіка, але я з вами вже нажилася у вашій квартирі і більше не планую лізти в це назад, якщо ви розумієте, про що я?

— Ні, не розумію, і знаєш, люба невістко, розуміти не хочу. Це квартира мого сина теж, тож не тобі вирішувати, зрозуміла? — свекруха, кажучи це, косо дивилася на сина, шукаючи хоч якоїсь підтримки в його очах. А чоловік тільки стояв як укопаний, проковтнувши язик і знизуючи плечима.

В результаті чоловік дав добро своїй матері, вона швиденько перевезла до нас частину своїх речей. Як сказала сама Галина Альбертівна:

— Я й у вас житиму і в себе іноді залишатимуся, коли до мене подруги приїжджатимуть.

Ну гаразд, погодилася я, адже квартира вже тут наша, а не її. Правила диктувати буду я, а не свекруха.

І я спочатку думала, що від цього буде якась користь, адже у нас росте маленький хлопчик, з декрету я вийшла, а ось місце в дитячому садку для нас ще не знайшлося. Ось свекруха й сиділа з ним цілий день.

Тільки одного разу я про це сильно пошкодувала і більше ніколи не збираюся залишати сина під наглядом цієї жінки.

Все сталося у п’ятницю. Чоловік був на роботі. Я через короткий день повернулася додому раніше. У квартирі лише один синочок.

Я нічого зрозуміти не можу, де Галина Альбертівна? У будинку повний бардак, я відразу зрозуміла, що дитина перебуває одна вдома вже більше години, робити їй не було чого, от і влаштував бардак зі своїх іграшок та домашніх речей.

— Олежику, а де бабуся? Чому ти один? Ти давно без неї? Чому вікно навстіж відчинено?

Синок нічого не відповів, тільки глянув на мене сумним поглядом. Я скоріше до телефону, дзвонити свекрусі, але вона не бере трубку, після я швидко дзвоню чоловікові:

– Де твоя мати? Чому я прийшла додому, а син один, і явно не півгодини та не годину? Що відбувається?

– Ти чого Ліда, вона дзвонила мені години чотири тому, сказала що син спить, вона в магазин вийшла, ще не прийшла?

— Ні, не прийшла — сварилася на чоловіка я, а в серці стукає так, що я його відчуваю в горлі.

Через півгодини заявляється свекруха:

— О, а ти чого так рано з роботи, Лідо?

— А ви чого так пізно? Ви як могли на п’ять годин дитину одну залишити? – Дивувалася я.

– П’ять годин? Ой-ой, а я думала Олежик спить ще, я в сусідки вашої затрималася, щось я втратила прямо рахунок часу.

Я зателефонувала чоловікові і сказала в присутності свекрухи:

— Я більше твоїй мамі, свою дитину не довірю ніколи! Його здоров’я мені важливіше, — озирнувши Галину Альбертівну поглядом.

Після чого взяла та виставила її речі за поріг, вказавши пальцем на двері.

Фото – авторське, ілюстративне.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page