Уже рік, як ми з сім’єю живемо в своїй новій квартирі. Нашими сусідами, в основному, є такі ж молоді пари, як і ми.

За цей час ми встигли з багатьма познайомитися і навіть завести дружні стосунки. Особливо близько ми спілкувалися з Оленою і Сашею.

Одного разу моя дружина відповіла на дзвінок подруги. Оленка голосно плакала в трубку. Вони знову посварилися з Сашею, і Олена просила зайти до неї.

Через пару годин чоловіка повернулася і розповіла мені, що у них сталося. Далі з її слів.

У квартирі Олени і Саші було видно сліди скандалу: речі розкидані, посуд розбита, на стіні слід від квітки, розбитий горщик якого з землею валявся на підлозі.

– Ні, ну ти уявляєш! – судорожно схлипувала Оленка, запихаючи Сашкові речі в розкритий на ліжку валізу. – Ніколи йому цього не прощу!

– Ось козел! – сказала я, намагаючись хоч якось підтримати подругу.

Раптом у двері подзвонили.

– Ага! Заявився! – войовничо вигукнула Олена і рішуче попрямувала до дверей.

– Ну, Оленочка, ну прости .. – через двері пролунали жалібні чоловічі схлипування.

– Напився! – кричала Олена, – забирайся туди, де тобі наливали!

– Ну, Оленко! Пусти!

Олена припала до дверного вічка.

– Ледве на ногах стоїш. Забирайся геть!

Олена переможно схрестила руки на грудях і додала:

– Не пущу!

За дверима запанувала тиша.

– Заснув, чи що або пішов? – ми припали до дверей. Раптом з-за неї почувся жіночий голос.

– З ким це він там розмовляє? – Олена подивилася в дверне вічко, але як на зло, нічого не було видно.

А тим часом жіночий голос продовжував ласкаво муркотіти:

– Бідолашний! Не пускають тебе?

– Зі знайомим кимось говорить. Хто ж це там? Не зрозумію, – Олена то прикладала вухо до дверей, то знову намагалася розгледіти в очко хоч що-небудь.

Тим часом жіночий голос продовжував напевно зазивати:

– Ну, раз не пускають тебе, підемо до мене чи що, у мене і випити є.

Олена не витримала і різко відкрила дверний засув.

– Куди це підемо? А ну-ка, вали звідси!

У під’їзді стояла молода жінка в легкому халатику. Це була самотня сусідка Світлана з квартири навпроти.

– Бач чого! А ну-ка, марш додому, – Олена схопила спантеличеного Сашка за комір і з силою втягла додому.

– Оленочко! А я що. Я тільки тебе… Ну, ти ж знаєш… – бурмотів збентежений Сашка, розтягуючись в усмішці.

– Я тобі дам «пішли до мене»! А ну-ка, швидко додому пішла! Свого собі заведи! – сказала Олена і зачинила за собою двері.

– Ну, раз все вирішилося, я, мабуть, додому піду, – мовила я і побрела додому.

Фото ілюстративне з вільних джерел.