fbpx
життєві історії
– Не розумію, що твориться! – зітхає тридцятирічна Лариса. – Останнім часом живемо з чоловіком, як люди похилого віку. Начебто радіти треба – квартира своя, кредит ось виплатили недавно. Але сил ні на що ні! Вечорами ворушитися взагалі не охота, не тільки кудись йти… Старість, чи що, настає? Ще пару років тому такого не було!

– Не розумію, що твориться! – зітхає тридцятирічна Лариса. – Останнім часом живемо з чоловіком, як люди похилого віку. Начебто радіти треба – квартира своя, кредит ось виплатили недавно. Але сил ні на що ні! Вечорами ворушитися взагалі не охота, не тільки кудись йти… Старість, чи що, настає? Ще пару років тому такого не було!

Лариса з чоловіком і дитиною-дошкільням вже пару років живуть в новенькій, недавно відремонтованій квартирі в одному зі спальних районів столиці.

Житло для сім’ї Лариса вибирала сама, переглянула купу варіантів, вникала в будівельні тонкощі, не соромилася ставити запитання. Зате вже й вибрала, як тоді здавалося, оптимальний варіант.

Новобудова в хорошому обжитому районі. Поруч садок, пристойна школа, торговий центр, непоганий парк. Сусіди всі милі люди, квартири купували самі, так що контингент відповідний.

І квартира ця дуже сподобалася, прямо ось якось відразу на душу лягла. І чоловік схвалив.

Дорого, звичайно, але що поробиш. Вишкребли всі запаси, взяли кредит, трохи допомогли батьки. Впоралися.

Ремонт робили з любов’ю – для себе ж. Вибирали штори і покривала, продумували дрібниці, в кожен метр Лариса буквально вклала душу. В результаті всіх зусиль вийшло затишне гніздечко для невеликої сім’ї. Чисте, затишне, комфортне, нове, ніякого мотлоху, ніякої чужої енергетики – все, як хотіли спочатку…

В’їхали, живуть. Лариса з чоловіком працюють, дитина ходить в садок і начебто все нормально, все як у всіх, скаржитися гріх.

Правда, останнім часом Лариса з тугою згадує перші роки шлюбу. Починали спільне життя в крихітній кімнатці в гуртожитку, так само обоє працювали, але постійно щось затівали.

То в гості їхали, то до себе запрошували, то в кіно йшли після роботи, то просто гуляти в парк, на велосипедах. У вихідні їздили на дачу до друзів, на шашлики, за грибами – було весело і цікаво. Потім народилася дитина, але і з немовлям примудрялися жити не нудно.

І адже начебто не так давно все було-то. Куди що поділося?

І старше-то ненабагато стали і дитина вже велика, на ногах, і гроші тепер є на розваги, а зібратися важко, майже неможливо.

У вихідні сплять до обіду, а потім весь день на диванах, ледве виходять з дитиною погуляти. На вулицю вийдуть, на кшталт розгуляються,раді, що вибралися. Але вийти, зібратися – прям ціла справа.

Які там гості, які поїздки – навіть думати про них не хочеться. Сил немає.

Раніше – тільки привід дай святкувати, а тепер дійшло до того, що і власні дні народження не справляють – це ж стільки всього приготувати треба, потім прибрати за всіма – ну його…

Чоловік теж помітив недобре.

– Дивна справа! На роботі наче й не сильно втомлююся, додому їду весело, думаю, зараз приїду, зроблю те і це, може, ще ввечері погуляти сходимо… Бадьоро паркую машину, піднімаюся до себе на п’ятий поверх і тільки через поріг – навалюється втома… Яке там погуляти – руки миєш через силу. Хочеться лягти і щоб всі відстали…

Але ж і у Лариси те ж саме.

На роботі вона бадьоро носиться, як електровіник, з хорошим настроєм увечері біжить за дитиною в садок, потім в магазин, планує купу справ: приготувати вечерю, пограти з дитиною, скачати який-небудь фільм, посидіти з чоловіком при свічках.

Але як тільки переступає через поріг – всі плани зникають. Ледве змушує себе на швидку руку зварити сосиски з макаронами, і  ледь уклавши дитину, валиться без сил в ліжко сама.

Але обоє молоді, здорові і робота у них нескладна, неважка фізично. В офісі – кавові, кімнати релаксації, восьмигодинний робочий день, все для зручності та співробітників продумано. Раніше он в селах з четвертої ранку в поле орали, а ввечері йшли в клуб на танці і нічого.

Ось що це за втому така? Місто витягує життєві сили? Але ж раніше теж жили і адже гуляли до ранку, танцювали, бродили по місту і нічого.

Старість наступає? Але хлопцям трохи за тридцять, яка старість, смішно. А може, з квартирою щось не так? Але що?

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook