Не розумію свою невістку Галину. Розповім, як є.
На початку всіх цих подій син привіз невістку з двама дітками з-під Харкова до мене в Ужгород, де мені від чоловіка чималий будинок лишився. Чоловік у мене рано пішов, а був великим начальником.
Але у мене ж дочка розлучена з трьома дітьми теж живе!
Ну але добре, я не відмовила, прийнята, ситуація така, що всім гуртуватися треба. Син повернувся додому, він в ДСНС працює в Харківській області.
Не прос то мені було, чесно скажу. Вік уже, а тут 5 дітей у домі, дворі. Галас постійний; прибирання, готування безкінечне, а я ще на роботі. Правда, дочка і невістка на себе багато роботи взяли, та і мені лишається пристойно домашніх турбот все одно.
І ось півтора місяці тому невістку покникали друзі у Німеччину. Вона трохи повагалася, а потім взяла дітей і вони таки поїхали. Я, щиро кажучи, зітхнула з полегшенням.
Дали їй з дітьми у Німеччині друзі прихисток, соціале Галина вже отримувала там з перших днів, тобто жилося їй там дуже нормально. Житло безкоштовне у друзів, поїздки у парки, розваги для дітей і так далі, спілкування з нашими жінками, походи у кафе, гуманітарна допомога від німців.
Так ні, ностальгія її заїла, повернулася до мене в Ужгород! Сказала, і допомоги німецької ніякої не хоче, їй лиш би в Україні. Вона на роботу віддалену влаштувалася якусь навіть.
Ну так, має тут невістка можливість з чоловіком іноді бачитися, бо син раз-два на місяць може вирватися до нас, приїжджає її і детей побачити.
Ну але мені знову тяжко стало, повний дім народу. Знаю, що почую тут зараз купу осуду, але я щиро вважаю, що краще Галина з дітьми у Німеччині б побула – і безпечно, і мені не так накладно. Ну але що ж, вже є, як є.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
