fbpx
життєві історії
Не розумію, за що вона така зі мною? Я завжди до неї з усією душею. Грошей дала їм перший внесок за квартиру. До лікарні до неї їздила, коли вона чекала дитинку, їжу домашню возила — лікарняне ж їсти неможливо! Подарунки дарувала від щирого серця — і їй, і дитині. І що я заслужила у результаті? Не відкрити двері, будучи вдома, це як? У мене в голові не вкладається

Яна не витримуючи гніву, розказує сестрі про свою свекруху.

— Втомилася вже від неї! — обурюється двадцятивосьмирічна Яна. – Сил ніяких немає! Коронний номер у нашої мами – прийти в гості без попередження. Особливо останні півроку, коли я в декрет вийшла і народила… Не щодня, але кілька разів на тиждень так постійно!

— І не дзвонить заздалегідь?

— Дзвонить… Рівно за дві хвилини. Коли вже до під’їзду входить, набирає: «Яночко, ви вдома? А я тут повз йшла, вирішила зайти». І тут же стукіт у двері… Я вже й натяками, і всяко казала, що такі візити не завжди зручні. Що ми з дитиною, можливо, спимо після безсонної ночі. Або харчуємося. Або неприбрано в нас. Та мало що!.. Ні, не розуміє. Через день знову йде…

…Загалом, учора я просто її не пустила. Вона, мабуть, хвилин п’ятнадцять стукала, дзвонила по телефону — дверний дзвінок у нас відключений… Знала, що я вдома, звичайно. Коляску бачила у коридорі. Чоловіка нажалілася. А я вважаю, що я маю рацію. Ну, повинні ж бути якісь межі? Може, задумається тепер!

— Не розумію, за що вона така зі мною? — схлипує шістдесятирічна Людмила Григорівна. — Я завжди до неї з усією душею. Грошей дала їм перший внесок за квартиру. До лікарні до неї їздила, коли вона чекала дитинку, їжу домашню возила — лікарняне ж їсти неможливо! Подарунки дарувала від щирого серця — і їй, і дитині. І що я заслужила у результаті? Не відкрити двері, будучи вдома, це як? У мене в голові не вкладається.

— Ну… Можливо, треба було погодити візит заздалегідь? По телефону?

— Ой, гаразд, а що б змінив телефонний дзвінок? Я, знаєш, завжди не вчасно, хоч із дзвінком, хоч без, справа не в цьому! А в тому, що мене просто не бажають бачити. А я не до неї ходжу, а до онука, між іншим! Але такого, я не чекала. Чує, що мати прийшла, стоїть, стукає, дзвонить, а вона й не реагує!

Чи має невістка моральне право просто не відчиняти двері, якщо не хоче? А також не відповідати на дзвінки? Вона вдома, зрештою.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!