Тамара рано одружилася, ще й двадцяти років не було. Подруги відмовляли дівчину, запевняли, що Ігор їй не пара, та ще й любити випити. Та де там! Навіть слухати не хотіла.
Це дівчата просто заздрять, що такого красеня відхопила. Не одна дівчина зітхала, дивлячись на Ігоря, коли той чекав після роботи Тамару на прохідній швейної фабрики, де вона працювала.
Тому неймовірно раділа, бо серед такої кількості красунь він вибрав саме її – зовні не надто привабливу. Єдине, чим пишалася, — тоненька талія і великі світло-сірі очі, що аж сяяли ясним сяйвом радості.
За місяць до весілля привезла нареченого до села знайомити з батьками. Тато відмовчувався, а мама вибрала вдалий момент і тихенько зашепотіла, хитаючи головою.
— Не сподобався він нам, дочко. Не щирий, очі злі. Здається, і жартує, і посміхається, але все наче примусово. Подумай добре, перш ніж поєднати з ним свою долю. Добре подумай.
Але хіба воно думалося? Та й навіщо забивати собі голову всякими дурницями? Основне – Ігор її любить. Кожна зустріч – як казка. Щодня – квіти, цукерки, прогулянки вечірнім містом. У його обіймах забувала власне ім’я.
Подруги, з якими ділила кімнату в гуртожитку, неодноразово дивувалися щедрості її нареченого, називали багатієм.
Так чи ні, але він уже два роки очолює один із цехів машинобудівного заводу та з керівництвом у добрих відносинах, бо до його думки прислухаються. Такий працівник – на вагу золота. Тому і премії, і позачергове житло. Перспективний наречений.
Після весілля пішла до невістки. Новобудова, в якій Ігор мав отримати квартиру, була ще незавершеною, тому довелося тіснитися у квартирі з його батьками.
Свекруха з перших днів дала зрозуміти Тамарі, що вона тут ніхто і кликати її аж ніяк. Спочатку терпіла, мовчала, ковтала всі образливі слова та образи. Терпець урвався лише тоді, коли помітила, що з ящика, де тримала заощадження, зникла частина грошей.
– Ти брав? – Запитала у Ігоря.
– Ні, – здивовано розвів руками.
А за вечерею похмурий Ігор поцікавився у матері:
– Ти брала в нас гроші зі скриньки?
Підскочила, почервоніла від злості.
– То це ви з мене лиходійку робите? Прийшли на все готове, ще й наважуєтеся звинувачувати?
Ігор люто жбурнув ложку на стіл і коротко сказав молодій дружині:
– Збирай наші речі, переночуємо у мого друга Володі.
Того ж вечора вперше за весь час вилив Тамарі свою душу.
– Мати завжди любила гроші понад усе і всіх. Навіть коли бабуся, тато мама, захворіла, то не дала грошей на лікування. Сказала, що їй все одно помирати час, адже вже свій віджила.
І мені жодного разу не давала кишенькових, мовляв, дитині гроші не потрібні. Знаєш, як було соромно перед однокласниками, коли всі на великій перерві тікали їсти морозиво, а я в класі один залишався! Тільки коли на свій хліб пішов, тоді почав по-справжньому жити.
Вже за тиждень молоде подружжя зняло житло і переїхало туди жити. А потім Ігор та Тамара дізналися, що незабаром стануть батьками. Радістю просочилася кожна лужок сімейного гніздечка, кожна клітина тіла. Відтепер вони – справжня родина.
Донечка Софійка принесла до хати ще більше радості. Але незабаром Тамара почала помічати, що чоловік став байдужим. Відвертався до стіни і засинав.
А нещодавно взагалі прийшов додому напідпитку, і аж після опівночі. На її німе запитання в очах, лише розвів руками і пробурмотівши, ледь приховуючи задоволений вигляд:
– Вибач. На роботі – аврал, довелося затриматись.
Хіба міг він розповісти, наскільки пригнічений сірою буденністю сімейного клопоту, постійним плачем дитини і зовнішнім виглядом дружини, тоненька талія якої сховалася під непривабливими складками зайвих кілограмів, яких Тамарі ніяк не вдається позбутися?
Як міг сказати, що найбільше хоче гуляти з друзями і з іншими дівчатами? Хоча б до Олену, яка вже місяць не дає йому проходу.
Не те, що Тамара – зовсім перестала за собою стежити. Волосся борщем і котлетами пропахло, а сама з халата і капців не вилазить. Ні! Він так більше не може.
Що не день, то гірше. Ігор приходив додому посеред ночі, а то й під ранок, що пропах алкоголем і чужими духами. Тамара терпіла, доки вистачало сили. І одного дня не витримала і зібрала речі. Тільки у двері, а на порозі – свекруха.
– Куди зібралася? – пронизала її поглядом.
– Додому. Туди, де мені раді.
– Я думала, що твій дім у чоловіка.
– Досі був. Але Ігор сам усе зруйнував, – гірко схлипнула.
Його мати майже силоміць вихопила з її рук Софійку і попрямувала до кухні.
— Ось що, невістка: наслухалася я про Ігоря, тож прийшла до тебе поговорити. Ти не звертай уваги на його витівки. Краще не тікай, а приведи себе в порядок. Коли востаннє на себе у дзеркало дивилася? Ні зачіски, ні макіяжу. Сходи в перукарню, зроби модну стрижку, підтягни живота, бо вже талії не видно. Не такий тебе Ігор полюбив. Сама винна. Тому маєш довести, що ти найкраща, щоб боявся тебе втратити.
Тамара не знала, чи гніватися на свекруху, чи дякувати їй за пораду. Але того ж дня подалася до перукарні і пробігла магазинами. А ввечері зустріла чоловіка у гарній сукні та з елегантною зачіскою. Ігор аж остовпів, побачивши дружину за вишукано сервірованим столом.
– Що за свято? – здивовано поцікавився.
— День нашого кохання, — прошепотіла.
Все знову стало на свої місця. Вкотре переживали медовий місяць. Тамара схудла, і в неї з’явилася колишня осина талія, жінка втратила звичні халати.
Тепер він мчав додому, як на крилах, ні секунди не затримуючись на роботі. Відкривав для себе нову Тамару.
Софійці виповнилося півтора роки, як у їхній будинок несподівано постукало лихо.
Свекор із молодшою дочкою та зятем довго тупцювали біля дверей їхнього житла. Не наважувалися увійти, вгамовували крик горя, що розривав зсередини. Нарешті подзвонили у двері. На порозі стояла Тамара. В очах – ледь прихований страх.
– Що таке? Чому посеред ночі? Ігор…
– Ні, немає більше Ігоря! – Вигукнув свекор і заплакав.
Вона повільно сповзала стіною. Не пам’ятає, як опинилася на ліжку. У почуття привів тільки плач наляканої дочки.
Напередодні, ніби передчуваючи лихо, Тамара просила не йти в нічне чергування. Не послухав. Пішов підмінити товариша, котрий поїхав до родичів на весілля. Якби тільки вона могла знати, що станеться невідворотне…
Тамар, ледве зайшла на кухню, щоб допомогти куховаркам. Жінки замахали на неї руками.
— Сядь, дитино! Ми самі впораємося. Біла, як стіна, ледве на ногах тримаєшся.
До кухні зайшла свекруха. Виміряла її строгим поглядом.
– Чого розсілася?! Мій син лежить, а ти тут відпочиваєш? Іди на столи розставляй їжу. Скоро люди прийдуть.
Усі здивовано переглянулись. Старша з жінок сердито шикнула на неї.
— Чого ти сердишся на дитину? Вона винна?
Свекруха вгамувалась, але злість в очах тільки збільшилася.
Декілька перших місяців для молодої жінки пройшли, як у темряві. Мало розуміла та відчувала.
Водила Софійку до садка, ходила на роботу, нічого навколо не помічала. Навіть те, що кольором і зеленню шуміла пахуча молода весна. Було байдуже… А одного разу випадково зустріла Ігоря колегу з роботи Богдана.
– Обжили вже нову квартиру? – поцікавився той після звичного обміну фразами.
– Яку квартиру? – Не зрозуміла Тамара.
А все виявилося банально простим: свекруха отримала чималу виплату зі страхування, яку Ігор чомусь оформив на матір, і велику допомогу від заводу, бо почала погрожувати директора судовою тяганиною, а крім того ще й колеги покійного зібрали чималу суму
Всі ті кошти вона пригрібала собі, а Тамара не знала про це. І це в той час, коли вишкрябала останні копійки, щоб купити Софійці туфлі, щоб дитина не залишилася босою, адже всі їх з Ігорем заощадження витратила на прощання.
– Його мати хвалилася, що придбала в кооперативі для вас двокімнатну квартиру, – почав незручно переступати з ноги на ногу Богдан, уже розуміючи, що сказав зайве.
Тамара навіть виду не подала, наскільки зніяковіла. Чемно розпрощалася і попрямувала у протилежному напрямку. Сьогодні доведеться трохи запізнитися на роботу.
Двері відчинили свекруху. Недобрим поглядом виміряла непрохану гостю з голови до ніг.
– Чого тобі?
– Прийшла запитати, коли пакувати речі, щоб переїжджати до тієї квартири, яку ви нам із Софійкою придбали.
– Що ти хочеш?! Чого добиваєшся? Так, я купила квартиру! Але не тобі там жити. У мене ще є дочка, а невдовзі й онук народиться. Вони – моя рідня А ти хто? Невістка – чужа кістка. Іди звідси і не смій попадати мені на очі. Якби Ігор одружився з дочкою директора заводу, яка за ним бігала, то було б все добре. Все життя йому зіпсувала!
Тамара стрімголов линула сходами, а в спину летіли злісні прокляття. За що? Чому? Що поганого вона зробила?
Наступного дня Тамара звільнилася з роботи, запакувала речі і залишила це місто назавжди.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
