Вже п’ятий рік, як ми з чоловіком переїхали жити на дачу. І це нам дуже подобається. То дерева цікаві висаджуємо, то чагарники ягідні перемагаємо. Он минулого року чудовий урожай винограду та лохини зібрали. І нам вистачає, і дітям із онуками дістається.
Причому морквина з цибулею та картоплею нас мало цікавлять. А ось те, що у супермаркеті коштує дорого або зовсім несмачне, ми із задоволенням вирощуємо на ділянці. Звичайно, бувають і добрі врожаї, бувають і невдачі. Але і я, і чоловік працюємо захоплено, дачне життя припала нам до душі. Та й діти стали частіше приїжджати, їм теж подобається.
Ми якось не замислювалися, на скільки нас вистачить. За постійними турботами мало думаєш про вік чи свої фізичні можливості. Але якось у гості до нас зайшла сусідка, бабуся Олександра. Погода була чудова, світило сонечко, і ми сіли пити чай у саду.
Тоді ж сусідка, окинувши оком нашу доглянуту ділянку, запитала:
– А навіщо ви стільки всього насаджує? Ці ж саджанці заморські, мабуть, дуже дорогі. Зараз сили є, ви все встигаєте. А що буде згодом? Кому це все буде потрібно? У мене он один виноград у дворі залишився, але навіть його обрізати нікому. Донька заїжджає рідко. А онуки завжди поспішають, вони на мій виноград ніколи й часу не мають.
Ту розмову я швидко забула. Адже люди завжди в молодості скаржаться на брак часу, а на старості – на брак уваги. Але якось я зустрілася з колишньою співробітницею, жінкою приблизно мого віку, вона на 4 роки всього старша). І вона, завзята дачниця, теж серйозно задумалася про майбутнє.
Так і сказала Оксана, що все її втомило, що вона перегоріла. Не хочуть вони з чоловіком більше митись у літньому душі, не бажають їздити з пересадками 50 кілометрів від квартири на дачу та назад. А десяток помідорів та пару огірків зможуть і на базарі собі купити.
Я добре знаю і Оксану, і її чоловіка. Працьовиті люди. Так, у них квартира в іншому місті, і добиратися їм справді неблизько. Не порівняти з нашими 3 км, коли ми від дачі до квартири можемо з чоловіком пішки дійти. Але дачею цією вони обзавелися ще років 30 тому. Великий будинок із городом та садом, всього щось близько 25 соток.
І у важкі періоди дача їм справді допомагала вижити. Вони і для себе овочі вирощували, і для сім’ї, і продаж. Коли на пенсію вийшли, то навіть курчат розводили й каченят. Словом, люди вони з великим досвідом, тож у дачних питаннях я завжди зверталася до них за порадою. І після стількох років вони хочуть все кинути? Ми на дачі менше 5 років, а вже не можемо без неї уявити своє життя, а як тоді Оксана?
Напевно, у них просто накопичилася втома. Адже милися вони в літньому душі ці 30 років і все їх влаштовувало. І не помічали цих незручностей навіть. А так, на старості років, коли вже є певна фінансова стабільність, хочеться спокою, життя без поспіху, елементарного комфорту.
Ми ось у квартирі живемо лише взимку і вже збираємося на дачу потихеньку. Весна, літо та осінь переважно проходять на дачі. І в холодну погоду відсутність звичних для міського мешканця зручностей теж дається взнаки. Тому найближчим часом ми теж займемося цим питанням. Розуміємо, що нескінченно відкладати цей момент на потім не вдасться.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
