Коли Анна йшла по рідному селу, її ніхто й не впізнавав. Віталися до неї, і розглядали немов зірку з телевізора. Вже більше двох років не бачила вона рідних. Найбільше сумувала за сином та батьками, які снились їй кожної ночі в далекій Іспанії.
З Василем вони познайомилися на весіллі у найкращої подруги Анни. Він тоді був дружбою, а Аня дружкою. Весь вечір не відходив кавалер від дівчини, ще б пак, та була неймовірною красунею.
Василь сам міський парубок. Вмів зачарувати дівчину, а Анна й повелася, в селі нема таких хлопців, щоб вміли за дівчиною так упадати. Та й те, що танцювати вмів, вже багато про що говорило. Хлопці в селі лиш топтатись по ногах могли. Одним словом закохалася наша Анна, як то кажуть, по самі вуха, а коли поженилися, то стала і вона міською панею.
Дома вона довго не сиділа. Влаштувалась медичною сестрою в поліклініці, яка знаходилася якраз навпроти їхнього будинку. Сам Василь важко працювати не хотів, перебивався випадковими заробітками.
Жили в мирі вони десь пів року. Все почалось з того, що Василь одного разу зустрічав з робити дружину, і побачив, як вона щебетала на виході з охоронцем.
– Я тебе зі смердячого села витягнув, а ти мені роги вздумала наставляти?
– Що ти, Васильку. Це наш охоронник, в нього є дружина, діти, скоро й онук перший з’явиться, а ти мене до нього ревнуєш? Перестань, йдемо краще по базарі перейдемось, може щось прикупимо тобі новеньке.
На базар того дня вони не пішли. Василь показав всього себе. Бо немає в них легковика, як у його друга, бо не такий борщ Аня готує, не так одяглась на роботу. За все карав дружину Василь.
– Де були мої очі, коли я за цього Василя заміж виходила? Чому він не показав своє справжнє “Я” ще до весілля. Ніколи не думала, що такої доленьки зазнаю.
Не раз Анна тікала з дому до своєї подруги, щоб “відсидітися”. Боялась не так за себе, як за дитятко.
На весні на світ з’явився Петрик. Турбот додалося, але Анна справлялась, а ось чоловіка геть понесло. Знала вона, що той і коханку собі завів, але коли одного разу запропонувала розлучитись, то отримала тверде: “Ніколи”.
Коли Петрику було три роки, випросила вона в чоловіка поїхати в рідне село, батьків провідати. Той на диво відпустив. Там якраз її подруга з Іспанії приїхала. Вся така розфуфирена, а запах який від неї шлейфом нісся…
– І чого ти його тримаєшся? Ти не бачиш, що вже зчорніла, від його рук? В мене є для тебе пропозиція. У мене мама захворіла, треба тут побути, але щоб не втратити хороше місце в Іспанії, ти б за мене на пів року поїхала б, попрацювала, гляди, і на машину б заробила, чи на квартиру.
Вже на наступний день майже на колінах просилася Аня в чоловіка, щоб відпустив її в цю Іспанію. А відповісти “так” його підбило лише одне: “На машину зароблю”.
Петрика Анна відвезла в село, бо Василь одразу ж сказав, що за дитиною глядіти не буде. Зібрала вона чемодани, та й подалася в нове та щасливе життя, а щасливе тому, що не буде поруч її Василя, який тільки те й робив, що лаяв її.
Доглядати потрібно було стареньку бабусю. Хоча, не доглядати, а більше спілкуватися. Старенька за дві неділі навчила Анну говорити на їхній мові, чому та дуже здивувалася, адже найбільше хвилювалася через мовний бар’єр.
Але це не найголовніше. У бабусі був син, який і найняв мамі доглядальницю. Коли він побачив нашу українську красуню, то одразу ж закохався. Давно в нього не було такого почуття. Дружина пішла з життя вже більше двох років, а сину вже сімнадцять, у нього свої інтереси.
Так і зблизились вони. Анна була на сьомому небі від щастя, лише сумувала вона за синочком та батьками дуже. Одного разу новий чоловік дав Анні квиток до України, та злякалася, але він одразу ж сказав: “Даю тобі тиждень, щоб ти провідала батьків, і чекаю тебе з сином дома. І ще одне, розлучись зі своїм Василем, бо я дуже хочу, щоб ти стала моєю дружиною”, – він витягнув з піджака маленьку червону коробочку, відкрив і одягнув каблучку з діамантом на палець Анні…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – telemagazyn
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook