Не знала я клопоту, так доля нагородила сусідкою – рідною свекрухою! Тепер носиться до нас з цими каструлями з картоплею, казанками каші чи вареників. Люди, та я сама готувати навчена, в каструлі у мене чисті, ну чесне слово!
Я заміжня, рік тому у нас з Дімою народилася донька, ми з чоловіком жили у квартирі. Потім вийшло так, що у спадок чоловіку від бабусі дістався будинок в приватному секторі. Будинок цей – сусідній із його мамою, відстань між будинками метрів шість.
Хочу вам сказати, що поки ми жили у квартирі, його мама до нас за півроку прийшла три рази після народження доньки. А як ми переїхали в будинок, стала заходити дуже часто, то щодня, то через два-три дні. Носить нам їжу у своїх масних мисочках і каструльках.
Спочатку я цьому не надавала значення, ми рідко бачилися раніше і мені це спочатку не заважало, навіть приємно було. Але потім це стало забирати мій особистий простір, вона ходила до нас, як до себе додому, будь-коли, без дзвінка, навіть без стуку, незалежно від того, чим я була зайнята.
І приходила Ольга Іванівна власне не до свого сина, бо він був на роботі у цей час, а саме до моєї доньки та до мене виходить. Я поговорила про це з Дімою. Він поговорив із мамою. Сказав, що, що я маю власні справи і було б непогано заздалегідь дзвонити.
Цього вистачало на пару дзвінків – і далі все забулося. У мене це накопичувалося все всередині, і в одну незначну суперечку з чоловіком я не витримала і поїхала з донькою до своїх батьків в іншку область.
Нас не було два тижні, потім ми з Дімою помирилися, я повернулася, а він за цей час поговорив з мамою. Вона звичайно образилася, до нас тепер не заходить, а моє кухонне вікно – навпроти її кухонного вікна.
Ну ви розумієте, що не думати про цю ситуацію і в принципі про Ольгу Іванівну я не можу, раз бачу через кілька метрів її будинок, її вікно і її у ньому. Та ще картинка!
Вона бачить відповідно до нас теж, жити так дуже не просто. Чоловік категорично відмовляється з’їжджати в інше місце, оскільки в будинку робив ремонт, чимало витрачено коштів і сил, і в сусідньому будинку він виріс.
Допоможіть мені донести до нього, що так неможливо, що краще жити не так близько, тоді і стосунки залишаться прекрасними, і я зможу вільно дихати і не думати вічно про все це. Заздалегідь дякую вам!
Всім бажаю добра і миру!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
