fbpx

Не знаєте, як вибрати улюблених онуків? Скористайтеся методом моєї матері: рідніші і найулюбленіші внуки, народжені природним шляхом. А мої “кесарята” – так, другий сорт. А нічого, що я два роки готувалася до материнства: обстеження, вітаміни і все таке інше? Це називається – усвідомлене рішення стати матір’ю.Зате діти сестри невідомо від кого – улюблені, бажані онучата. Вперше я почула від матері ці міркування, коли вона аргументувала своє бажання написати заповіт на мою сестру

Не знаєте, як вибрати улюблених онуків? Скористайтеся методом моєї матері: рідніші і найулюбленіші внуки, народжені природним шляхом. А мої “кесарята” – так, другий сорт.

Не розумію і крапка. Я думала справа в тому, що моя сестра – улюблена молодша дочка. Але ж ні, не вгадала.

Там внуки – плоть від плоті, народжені в любові та злагоді. А так як у мене з’являються діти, які відмовилися з’являтися конкретно у цієї пари батьків! І їх, грубо кажучи, змусили народитися. Тому я не можу вважатися дійсною матір’ю своїх дітей. Так-так, мама так і заявила. Де вона подібного понабиралиася – хто її знає.

А нічого, що я два роки готувалася до материнства: обстеження, вітаміни і все таке інше? Це називається – усвідомлене рішення стати матір’ю.

Зате діти сестри невідомо від кого – улюблені, бажані онучата.

Вперше я почула від матері подібні міркування, коли вона аргументувала своє бажання написати заповіт на мою сестру. Окей, твоя квартира – хоч чортові заповідай, не моє це діло.

Але ось зараз утримувати маминих улюблених онуків зобов’язана я, чомусь. Дивовижна логіка: мої діти не маю права жити в кращих умовах, ніж їхні двоюрідні брат і сестра. Адже ті діти – народилися природним шляхом. Не те що мої.

Мій чоловік реготав, як несповна розуму. Сказав, що моя мати перевершила навіть його маму з її заявами що «справжні внуки лише від дочки».

Нам все одно. Ми любимо наших дітей. Не було у них люблячих бабусь – переживемо. На тому і порішили.

Старший ходив до державного садочку, молодшого віддали в приватні ясла і занурилися в роботу. Їсти хотілося не тільки хлібець, а хоча б намазаний маслом.

Чоловіка підвищили, я стала начальником відділу. Весь цей час, якщо наші з чоловіком матері нам і дзвонили, то лише для того, щоб ми допомогли їх справжнім онукам. А тут – раз, у нас і кар’єри, і квартири, недавно другу купили, у кожного по машині. У дітей є няня. Та сама жінка, на зустріч до якої вони несуться з радісними криками. Не бабуся, а няня.

І тут наші діти на словах майже перестали бути недовнуками. Бабусі їх споглядати забажали. Моєму старшому – 10, доньці – 7. Бабусь, що одну, що другу, вони бачили по разу. Діти їх не знають і не пам’ятають. Про любов я мовчу. Не так це працює. Не можна прийти вдруге за 10 років і сказати «Ви мої внуки і повинні мене любити!» Довіра і любов дітей – тендітна річ, заслуговується роками.

Що моя сестра, що сестра чоловіка – розлучені. Моя сестра має навіть молодшу дитину не від чоловіка народжену. Колишній чоловік зовиці теж зараз спростовує батьківство через суд.

Живуть покинуті з нашими мамами. Грошиків немає. Раніше ж чоловіки годували-поїли. А тепер ми з чоловіком, раз багатими стали, повинні сестричок і їхніх дітей підтримати та розпочати уиримувати і забезпечувати. І заради цього моя мама навіть готова була прийняти моїх дітей. І навіть майже як онуків!

У чоловіка мама ще краща. Нашу другу квартиру в дар його сестрі і швидше, інакше мій чоловік – не чоловік!

Ну ні, не відразу такі умови були. Спочатку мама просто виявила бажання онуків побачити, познайомитися. Її «може, вони нічим не гірші за дітей твоєї сестри», я проковтнула. У надії, що відтане її серце і прокинеться бабуся. Знати б, що це холоднокровний розрахунок, близько б до неї дітей не підпустила.

– А ти хто? – старший син, загородивши собою сестру, запитав у моєї матері.

Вона стиснула губи і представилася бабусею. Але!

– Називайте мене по імені-по батькові. Бабусею мене звуть тільки справжні онуки.

На тому наша дружба остаточно завершилася. Як сказав син – не треба йому таку бабусю.

Ми вирішили переїхати. На інший кінець міста. Безсоромні такі, мали нахабство розширити житлоплощу – продати нашу трикімнатну і купити чотирикімнатну квартиру, другу квартиру здаючи. Поки потерпаючі улюблені внуки голодні з матерями і бабусями в малоформатних двушках. Ай-яй-яй.

І мама на повному серйозі дзвонила і скаржилася на важке життя її справжніх онуків. Нарікала, що мої діти такого не заслужили – я ж не сама їх народила. А ось ті діти – гідні більшого.

У чоловіка з сім’єю те саме. Онуки від дочки – саме провидіння послало їх на цю грішну землю. І діти від мене незаслужено витрачають ресурси чоловіка з їх сім’ї.

Переїхавши, ми поміняли номери телефонів. Розірвати родинні зв’язки було не страшно. Було б що рвати.

Кілька місяців нас ніхто не турбує. Навіть якщо племінникам, що моїм, що чоловіка, не буде чого їсти, я не дам ні копійки. Нехай як справжні внуки, народжені в любові та злагоді, цією любов’ю і харчуються.

То тут, то там спливають далекі родичі.

Вони всі намагаються звернутися до нашої совісті. А немає її. Як і у наших з чоловіком матерів.

Прошу вибачення. Накипіло.

А ви вважаєте нас теж бездушними чи правими?..

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page