Ми з Тетяною одружилися вісім років тому, маємо двох діточок. Так, живемо в квартирі, яку жінці її бабуся по батькові переписала, бо я з іншого міста, але навчався і зустрівся з Танею тут, в столиці. Тут залишилися й жити, а її батьки самі нам запропонували після весілля жити в квартирі матері тестя.
Спочатку все було добре, але не довго. Після народження сина й дочки з різницею у два роки почалося…
Для початку – на народження донечки (вона старша) тесть з тещою подарували нам собаку. Воно наче й нічого, та мене обурило те, що вони нас про свій намір не попередили, не запитали, чи ми не проти, чи хочемо тварину у квартиру взагалі, чи справимося і з немовлям, і з цуценям… Собаку ми полюбили, зараз вона член родини, але все ж я вважаю, що те, як і коли вона потрапила до нас – не зовсім нормально.
Та то ще таке, як кажуть, півбіди.
Далі стало веселіше.
З дітьми нам батьки Тані зовсім не допомагали, бо самі ще на роботі обоє, а живуть на іншому кінці міста. Ну а навідувалися все ж частенько, знаходили час. І кожного разу вказували, що в квартирі не так, що обшарпалося, розшаталося, де що не прибите, не підкручене, не пофарбоване…
А якщо приїжджали і помічали якісь зміни – плінтус поміняний чи ще щось прибито-замінено, що я сам щось зробив зі своєї ініціативи – тесть хапався за інструменти і поправляв-переробляв по-своєму, «краще і правильніше». Так триває і досі, це ж їх квартира. Вони хазяї… А хто тоді я?
Другий момент, з яким я ніколи не змирюся – гроші. Тобто «фінансова допомога» від тещі й тестя нашій молодій недолугій родині. Я ж заробляю мало, не «кручусь», як нормальні мужики, а несу додому голу зарплату, яку не те, що на вдягтися, на поїсти не вистачає… А Тані йти працювати не можна, вона ж дітьми займається. От теща і пхає дружині гроші, а вона їх, попри те, що я дуже проти, бере, а потім «благодійниця» на родинних святах тицяє нам, що ми самі ні на що не здатні, що якби не їхні подачки, жили б впроголодь, босі й голі…
А що Таня, спитаєте?
Таня боїться їм заперечити, образити маму й тата, вона «правильна» слухняна донечка… Та й допомагати ж, «тицяти» перестануть, як ми на мою зарплату проживемо?
Не знаю, до чого все це веде, але починаю здогадуватися, що там, де мені не дають можливості стати тим самим «мужиком-годувальником», мені не місце… Дітей тільки дуже люблю, це й стримує. Поки що…
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
