fbpx
життєві історії
Не знаю, як Олі такі думки спадають… Напевне, це все теща. Вона не любить нашого сина, це очевидно. Так, я розумію: Олі дуже важко, вона цілими днями з дитиною. В садочок сина не беруть, до школи він також не піде… Але у спецзаклад? Він же нам довіряє… Оля говорить: я тобі ще народжу інших дітей. Я знаю, що дружина не буде щасливою, поки Денис з нами

Не знаю, як Олі такі думки спадають… Напевне, це все теща. Вона не любить нашого сина, це очевидно. Так, я розумію: Олі дуже важко, вона цілими днями з дитиною. В садочок сина не беруть, до школи він також не піде… Але у спецзаклад? Він же нам довіряє… Оля говорить: я тобі ще народжу інших дітей. Я знаю, що дружина не буде щасливою, поки Денис з нами.

Ми одружилися з Ольгою, коли їй було 23, а мені 27 років. Все було добре, купили свою квартиру, обоє працювали на хороших роботах.

І ось дізналися приємну новину: Оля в положенні, у нас буде бажана дитинка! Всі показники що у Олі, що у дитини, поки вона виношувала, були в нормі.

Народився син. Назвали Денисом.

Що з хлопчиком щось не так, ми помітили, коли малюкові було місяців вісім. Почалися походи по лікарям, спеціалістам, навіть по бабкам, монастирям…

Це тривало кілька років, але безрезультатно. Зараз ми вже заспокоїлися, змирилися: Денис ніколи не буде таким, як інші діти. Він назавжди лишиться неповноцінною людиною, але, незважаючи на це, я дуже люблю сина.

Денисові зараз чотири роки, він лише недавно почав ходити на горщик…

І ось Оля все частіше почала говорити про те, що Денисові місце у спеціальному інтернаті, з такими дітками, як він сам, під наглядом спеціалістів.

Не знаю, як Олі такі думки спадають… Напевне, це все теща. Вона не любить нашого сина, це очевидно. Оля теж дивиться на сина останнім часом з неприхованою роздратованістю і навіть з відразою. Мені дуже важко і прикро це помічати…

Так, я розумію: Олі дуже важко, вона цілими днями з дитиною. В садочок сина не беруть, до школи він також не піде… Весь її час йде на сина. Вона не встигає щось робити для себе, займатися собою, якимись справами для душі. Про те, щоб вона вийшла на роботу, немає й мови. Няні відмовляються сидіти з Денисом, вже пробували, та і він їх не визнає, лише маму.

Мої батьки ще на роботі, допомагають нам лише по вихідних. А мама дружини в сусідньому місті живе, та й вона. як я вже сказав, не любить Дениса. Її ставлення до дитини стало зрозумілим, як тільки стало ясно: Денис – відстала дитина.

Але у спецзаклад? Він же нам довіряє…Ми з дружиною – єдині люди, яких він любить, як уміє, він звик розраховувати на нашу допомогу і підтримку. Як же його зрадити?.. Як він буде там сам?.. Я уявляю це – і душа розривається, сльози на очах, хоч я і чоловік.

Оля говорить: я тобі ще народжу інших дітей, здорових. Я знаю, відчуваю, що дружина не буде щасливою, поки Денис з нами.

А теща в один з останніх візитів жорстко сказала мені:

«Оля вже не витримує, я бачу по ній. Якщо вона втече від тебе, буде ще гірше. Кому ти будеш потрібен з такою дитиною? Яка жінка візьме це на себе? Ти готовий піднімати такого сина самотужки? Навіщо? Рятуй дружину і родину!»

Мені стало так ніяково і погано від її слів. Але в чомусь вона права.

Вночі я запитав у Олі:

– Ти дійсно цього хочеш? Ти все обдумала? Зможеш?..

І вона відповіла:

– Так. Ми будемо до нього часто їздити.

Але як мені погодитися на це? Як жити тоді? Спати? Дивитися людям і синові в очі?..

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook