Не знаю, як Тітка Лариса з Орисею мене знайшли, але з порога стали вигукувати, що завдяки її “доброму” серцю, я опинилася не на вулиці, а в її затишній квартирі. Тільки вона не уточнила того, що все майно батьків вона протринькала на себе і на улюблену дочку, а мене відправила в дитячий будинок.
Мене звуть Люба. Моїх батьків не стало, коли мені було лише шість років. Після цього мене забрала до себе тітка Лариса. То була рідна сестра мого батька.
Мої батьки жили дуже добре. Тато з мамою добре заробляли. Ми мали велику трикімнатну квартиру. У моїх батьків була автівка, і був добрий великий заміський будинок.
Коли мами з татом не стало, мене забрала до себе тітка Лариса: вона оформила опікунство.
У тітки Лариси була дочка Орися. Моя двоюрідна сестра була не дуже хорошою дівчинкою: вона весь час мене ображала. Хоча була при цьому молодша за мене.
Тьотя Лариса тільки на людях до мене добре ставилася, а насправді вона дуже мене ображала. Тьотя Лариса була дуже жадібною та розважливою жінкою.
Спочатку ми жили у квартирі моїх батьків. За цей час тітка не сказала мені жодного доброго слова. Я була просто справжньою Попелюшкою. Мультики мені не дозволяли дивитися. Мене змушували мити посуд, мити підлогу та прибирати у квартирі. Тітка ніколи не давала мені нічого смачного. Усім смачним вона годувала лише свою дочку.
Потім тітка продала автівку мого батька. Через якийсь час вона продала і дачу. Зник з нашого дому і одяг моїх батьків. Зате тітка та її дочка стали одягатися дуже гарно.
Тоді я не розуміла, що всі ці речі тітка просто продала. Вона твердила, що всі гроші йдуть на моє виховання.
А потім ми переїхали жити у квартиру моєї тітки. Це була однокімнатна квартира у поганому районі нашого міста. А квартиру моїх батьків тітка також продала. Лише через три місяці після цього, тітка мене відправила до дитячого будинку.
Жити у дитячому будинку мені спочатку було дуже важко. Я не могла звикнути до такого життя. Мене дуже ображали, але через час все стало налагоджуватися. У мене з’явилися друзі. Я дуже добре вчилася. Так я й виросла у дитячому будинку.
Коли я виросла, то мені дали невелику квартиру. Я влаштувалася працювати в супермаркет, щоправда, взяли мене лише прибиральницею.
І ось одного разу до магазину мав приїхати господар. Усі співробітники через це дуже хвилювалися.
Коли приїхав господар, Любомир Валентинович, він дуже уважно на мене подивився і запросив після цього мене до свого кабінету. Він запитав, як мене звуть і як звати моїх батьків.
Я розповіла йому всю правду. Розповіла про те, що потім мене тітка здала до дитячого будинку. Саме там я й виросла.
Любомир Валентинович сказав, що чудово знав моїх батьків, але коли сталося нещастя з моїми батьками, він був закордоном. Зараз він власник великої мережі супермаркетів. Він будуватиме ще один великий торговий центр і хоче, щоб я там стала керуючою. Але для цього в мене має бути освіта. Він сказав, що допоможе мені влаштуватися, але вчитися я мушу сама.
Я погодилась. Вчитися і працювати було дуже важко, але я впоралася і стала керуючою магазином. Мені довелося багато і наполегливо працювати, але згодом я змогла купити собі гарну квартиру.
І ось одного разу на порозі моєї квартири з’явилася Орися. Звідки вона дізналася зі своєю мамою, де я живу і чим займаюся, я не знаю.
Орися вимагала, щоб я влаштувала її на хорошу роботу і пустила пожити в свою квартиру.Оскільки у Орисі не було жодної освіти, то я запропонувала їй попрацювати прибиральницею. Але вона категорично відмовилася працювати прибиральницею. Орися зателефонувала своїй мамі і почала на мене скаржитися.
Примчала тітка Лариса. Вона почала говорити, що я їй усім у цьому житті завдячую! Якщо я не пущу Орисю жити у свою квартиру, то вона взагалі забере у мене цю квартиру!
Я була в подиві від такого нахабства і дуже розлютилася! Я нагадала тітці про те, що вона продала всю мою спадщину, а мене віддала в дитячий будинок.
– А цю квартиру я нікому не віддам! Я вже не маленька дівчинка та можу за себе постояти!, – сказала я.
Я вигнала тітку та її дочку зі своєї квартири. Наздогін їм я вигукнула, щоб вони назавжди зникли з мого життя! А інакше буде гірше. Тепер я вже зможу за себе постояти і образити себе не дам нікому!
Фото ілюстративне
