Багато років тому мій батько купив мені однокімнатну квартиру, щоб наша тоді ще молода сім’я могла жити окремо.
Ми зробили ремонт і переїхали, а батьки залишилися жити у своїй двійці, яку заробили.
Батьки мого чоловіка нам зовсім не допомагали та й з’являлися у нашому житті не часто.
Все різко змінилося п’ять років тому, коли не стало мого тато. Мама залишилася одна, на думку рідні чоловіка, у хоромах.
Не знаю з чого вони вирішили, що вона комусь щось винна, але раптом почалися розмови про те, що непогано б, щоб моя мама переїхала до нашої однокімнатної, а ми до батьківської двійки.
Мамі цю пропозицію озвучила моя свекруха чи не в наказному порядку. На розмову викликали й мене — дорікали, умовляли, просили вмовити маму.
А мати різко проти обміну. По-перше, це її будинок, по-друге, наш ремонт у рази гірший, ніж у неї та взагалі вона вважає, що вони з татом і так забезпечили нас житлом.
Так моєї свекрухи й сказала:
– Ми однокімнатну купили, тепер нехай діти її продадуть, ви додасте і можна купити двокімнатну.
Тільки біда, грошей у батьків чоловіка на таку допомогу немає і не передбачається. Дуже хочуть вони, щоб їхній синочок за чужий рахунок просторо жив. Та ось моя мама їм заважає сильно.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
