Недавно говорила з мамою по відео зв’язку. Вона вже двадцять років живе та працює в Італії. Коли вона їхала, приховуючи все від тата, бо він би її не відпустив, то сказала, щоб я за гроші не хвилювалася. Мама обіцянку стримала, а також наголосила, що її квартира тепер моя. Тому її заява, що вона повертається додому мене спантеличила. Я ж думала, що в село, але ні, вона планує жити з нами

Недавно говорила з мамою по відео зв’язку. Вона вже двадцять років живе та працює в Італії. Коли вона їхала, приховуючи все від тата, бо він би її не відпустив, то сказала, щоб я за гроші не хвилювалася. Мама обіцянку стримала, а також наголосила, що її квартира тепер моя. Тому її заява, що вона повертається додому мене спантеличила. Я ж думала, що в село, але ні, вона планує жити з нами.

Моя мама вже більше двадцяти років живе та працює в Італії. Я єдина дочка у батьків.

Мама коли їхала, то нічого татові не сказала, інакше він би її не відпустив ніколи. Я пам’ятаю, як вона десь тиждень весь час перескладувала якісь речі, рилась в документах. Мені тоді було п’ятнадцять років. Єдине, що мама сказала, щоб я не хвилювалася, що вона буде дзвонити і передавати мені гроші на все необхідне.

Певною мірою я маму розумію. Тато був важкою людиною. Він не дозволяв мамі гуляти без нього навіть з подругами. Ні косметики їй не можна було використовувати, ні одяг гарний одягнути. Все йому було не так.

Коли тато повернувся з роботи, а мами не було, він дуже був розлючений. Пам’ятаю, як він розкидав її одяг, який залишився, а потім кудись поїхав і його не було днів три. До мене приїхала того ж дня бабуся. Вона також довго бурчала на маму (це була мама тата).

Але якось день за днем всі змирилися з вибором мами.

Через два місяці мама вислала мені гроші на хороший планшет, і ми спілкувалися з нею при першій же можливості.

Тато тинявся-тинявся, а через пів року знайшов собі якусь бариню і переїхав жити до неї.

Згодом батьки розлучилися. Квартира ця була мами, і вона сказала мені, що тепер вона моя.

Я закінчила навчання, влаштувалася на роботу. Через пару років вискочила заміж. Чоловік мій з іншого міста, тому ми так і продовжували жити в моїй квартирі.

За мамині гроші ми зробили в ній капітальний ремонт, обставили сучасними меблями. Ванну я викинула і поставила душову кабіну, і звільнилось місце і на пральку, яка стояла на кухні і на сушку, про яку я так мріяла.

Мама приблизно два рази в рік приїжджала. Також разом з татом вона була у нас на весіллі.

На даний час в нас з чоловіком росте донечка. Ми собі мирно жили в своїй двокімнатній квартирі.

Але недавно я поговорила з мамою по відео зв’язку і вона щасливо повідомила, що дуже вже важко їй в Італії, що вона хоче вже повернутися назавжди в Україну.

Я ж була впевнена, що вона якщо і приїде, то зупиниться в бабусиній хаті. Але мама чітко дала зрозуміти, що планує жити саме з нами, в нашій квартирі.

Читайте також: На вихідних сестра бачилась з батьками і сказала, що я не маю сміливості вигнати Андрія з дому, що мені потрібна допомога. Попросила, щоб хоч вони на мене вплинули. І ви знаєте, мама набралася сміливості і з цим всім прийшла до мене. Андрій вже на той час працював, все в нас було нормально. Але мама з порога, як зрозуміла, що зятя нема дома, почала голосити, чому я така бідна і не даю собі ради. Що якби не Уляна, то ніхто б і не знав, що в мене така складна ситуація

Я не знаю як тепер все це маю “переварити”. В нас все вже налаштоване. В дитини своя кімната, в нас своя. Як тепер буде? Куди її ложити?

Голова йде обертом. Я різного від мами очікувала, а таке мені і в голову не приходило.

Для чого тоді було казати, що ця квартира моя?

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua