fbpx

Недавно не стало свекра і ми забрали свекруху до себе, бо вона жити сама відмовилася. В квартирі у неї вже квартиранти, половину грошей вона віддає нам. Але я й грошей не хочу! Чоловік мій рятівник і їде на роботу вже о 6 ранку, так вона йому о 5-й каву в ліжко несе. Я скоро кидатися на неї буду, а Богдан каже, треба набратися терпіння. З кухні мене вже вижила, сина загодовує пиріжками. Найперше – довелося відмовитися від прибиральниці

Ми з чоловіком живемо в тому ж місті, де його батьки, свого часу я сюди приїхала за Богданом. Спочатку ми житло винаймали, обоє багато працювали і через 10 років спільного життя таки купили трикімнатну квартиру в новому районі нашого міста.

Зараз у нас підростає 12 річний син Юрко, живемо як звичайна родина, як усі. Так було, принаймні, до недавна.

Справа в тому, що кілька місяців тому не стало свекра і ми забрали свекруху до себе, бо вона жити сама відмовилася.

В квартирі у Валентини Григорівни вже квартиранти, половину грошей вона віддає нам. Але я й грошей не хочу! І поясню вам, чому. Я в своїй квартирі не відчуваю тепер себе господинею, у мене просто поступово забрали це право.

Найперше – мені довелося відмовитись від прибиральниці, яка мені допомогла майже 5 років. Жінка чудово робила свою справу раз на тиждень за досить помірному плату, але мамі чоловіка не комфортно від чужої людини в оселі і вона сказала, що буде прибирати у мене сама.

Прийшлося змиритися, адже і Богдан підтримав маму. Хоча мені дуже не подобається, як прибирає Валентина Григорівна! Лишає пил, в якісь кутки взагалі не заглядає і не миє навіть. Доводиться це робити мені, а це все час і додаткове навантаження.

З кухні мене вже вижила практично. Я прокидаюся – вона вже там, йду спати – ще там, щось готує на ранок і серіали дивиться.

І готує зовсім не те, до чого ми звикли, а все мучне, жирне і смажене. Ось так вона сама звикла харчуватися і нас на такий режим переводить, сина загодовує пиріжками, чоловіка – пельменями і смаженим.

Я намагаюся іноді розмовляти, щось пояснити, прошу або дати мені можливість приготувати хоч базові страви для родини, або варити щось легше за вічну її солянку – результату нуль, киває, але робить своє. Каже, чоловіків треба ситно годувати. Та вони в мене і їли завжди ситно, але корисніше!

Не визнає Валентина Григорівна посудомийку і сушку для одягу, миє все сама і не завжди якісно, ті ж каструлі чи сковорідки часто масні залишаються, а одяг у нас тепер на балконі, батареях і дверцятах всіх шаф сушиться. Добре, хоч пере не руками.

Але ладно, це не найгірше. Найгірше, що у нас замку внутрішнього на дверях спальні! Бо тут вона і є – вишенька на торті.

От посудіть самі. Чоловік мій рятівник і їде на роботу вже о 6 ранку. Так матуся йому о 5-й каву в ліжко несе! Я скоро кидатися на неї буду, а Богдан каже: треба набратися терпіння.

Каже: і тобі б мама б готувала каву і приносила, якби ти сказала, що теж хочеш. Але я не хочу! Я, по перше, спочатку воду пʼю, а не каву. А по друге, я не хочу взагалі свекрухи у своїй спальні!

Але поставити замок – образити маму чоловіка на віки вічні і зіпсувати взаємини. І що робити, як в цьому жити далі і на скільки мене ще вистачить, щоб не зірвало дах – не уявляю.

Автор – Олена М.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page