Недавно свекруха зателефонувала, щоб до Миколая я її пофарбувала, бо вона йде на якийсь ювілей. – Як не можеш? То таке виходить, ніби ти рідній матері відмовила. Це ж твоя робота. – Так, робота, за яку я повинна отримувати гроші. А від вас і батончика за 15 гривень не отримаєш!, – не стрималася я вперше в житті. Після цього десь два дні зі мною свекруха не розмовляла, а недавно спитала, може я буду мати час дома, щоб її в порядок привести. І ви знаєте, в голові пролетіла така думка, щось та й з тим волоссям “зробити”

Свекруха просто нагліє і використовує мене по повній програмі. Я не знаю, як маю з нею домовитися по-доброму. Боюсь, що “бурі” нам не оминути.

Річ в тім, що я вивчилась на перукаря. До весілля я працювала в перукарні, а потім перейшла “на дім”. В мене з’явилися постійні клієнти. Я хороший спеціаліст, який розвивається і хоче більшого.

Сама я з невеличкого районного центру, але після весілля ми стали з Ігорем орендувати двокімнатну квартиру в області.

Неподалік від нас живуть і його батьки.

До свекра в мене немає претензій, а ось свекруха користується моєю добротою і кінця-краю цьому немає.

Через пів року після весілля я пішла в декрет. Свекруха допомагала мені з дочкою, але з часом так втерлася мені в подружки, що я почала її то стригти то фарбувати, то укладки робити.

Коли нашій Вероніці було більше року, я почала приймати деяких клієнтів дома. Ірина Василівна була серед них і скажу відразу ж, дуже частою клієнткою.

Ну раз, а то і два в тиждень я щось робила їй з волоссям.

Але на даний час Веронічка ходить в садок, а я влаштувалася в гарний салон. Роботу я люблю, тому мені це приносить одне задоволення.

Але якщо свекруха приходила до нас додому і я робила їй стрижку чи фарбування безкоштовно (навіть шоколадки не приносила), то тепер вона приходить до мене в салон, займає мій час, а в кінці каже просто – Дякую, Юлечко. Все як завжди – фантастично!

Я б за цей час заробила грошей на одній з клієнток. Ми з чоловіком живемо досі на орендованій і збираємо на свій дах над головою, але з такою свекрухою ми ще довго збирати будемо.

Недавно свекруха зателефонувала, щоб до Миколая я її пофарбувала, бо вона йде на якийсь ювілей.

– Як не можеш найближчим часом? То таке виходить, ніби ти рідній матері відмовила. Це ж твоя робота.

– Так, робота, за яку я повинна отримувати гроші. А від вас і батончика за 15 гривень не отримаєш!, – не стрималася я вперше в житті.

Після цього десь два дні зі мною свекруха не розмовляла, а недавно спитала, може я буду мати час дома, щоб її в порядок привести.

І ви знаєте, в голові пролетіла така думка, підпалити їй трохи волосся фарбою, щоб та дала мені нарешті спокій.

Хтось був у схожій ситуації? Як з цим справлятися?

Автор – Наталя У

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube

You cannot copy content of this page