iBilingua

Як мені важко з моєю сестрою, словами вам не можу передати.

У моїх батьків нас було четверо дітей. Три донечки і “лапочка” синочок. Ще з самого малечку розповідала мені мама, що ми дуже різнились за характером.

Я і моя середуща сестра Аня, були дуже спокійні, і майже постійно уступали своїй сестрі і брату, адже ті занадто енергійні, їх завжди всюди було повно.

Мою молодшу сестру звати Надя а брата Іван. Так ось всі ми повиростали, створили свої сім’ї, майже всі пішли жити окремо, вдома залишилась на обійсті наймолодша наша сестра Надя.

Мама завжди жалілась мені, як їй важко жилося з Надійкою, постійна зміна настрою і ти ніколи не вгадаєш, як вона себе поведе в тій, чи іншій ситуації.

А ще у моєї Наді була така звичка, гніватися через дурниці. Моя Надійка часто перекручувала ситуацію, все залежить лише від її настрою.

Їй хочеться, на мою думку, щоб у неї було все як найкраще, адже мабуть вона лідер по житті. Були в дитинстві і юності такі моменти, що вона часто ревнувала увагу і любов мами і тата до нас.

На сьогоднішній день ми вже в досить зрілому віці, у кожного з нас є свої внучата. І не можу я сказати, що відносини між нами геть кепські. Та постійно наш брат і сестра відсторонюються від нас, при першому непорозумінні.

З Анною в нас завжди теплі відносини, кожного дня ми зідзвонюємось, цікавимось життям і здоров’ям одна одної. З Надійкою також спілкуємось, та досить часто вона за щось ображена на мене.

Зовсім недавно у мого старшого сина був ювілей, і справляв він його у кафе. Була запрошена вся наша родина і сім’я Надійки в тому числі.

Вже наступного дня сестра мені зателефонувала і звинуватила мене, що я мало приділяла їй уваги на забаві, більше проводила час з Анною. Та мені, якщо чесно, це вже надоїло, я сказала сестрі, що на голові в неї сиве волосся, а поведінка, як в підлітка.

І я прекрасно розумію, що не моя увага в цей день є причиною нашої розмови з нею сьогодні, а її заздрість, яка не дає їй нормально жити. В голові постійно вирує, чому люди заздрять один одному?

Читайте також: Недуга Олега потроху відступала, але я не хотіла повертатися з Італії. Я провідувала чоловіка зі свекрухою на свята, і коли мала змогу, поки одного дня не дізналася, що мій Олег переїхав від мами до якоїсь жінки. Свекруха до останнього приховувала цю “новину” від мене, боялася, що я залишу їх без євро. Коли я приїхала по речі, то свекруха сказала, що я сама винна. “А як ти хотіла? Він чоловік і без жіночої ласки довго не може. Чого ти там сиділа?”

Чому ми не можемо просто радіти за брата чи сестру, допомагати і підтримувати. Я думаю що все, що ми маємо, це лише з праці наших рук, мабуть варто задуматись над цим.

І щоб жити краще, потрібно працювати над цим, а не звинувачувати когось.

А чи є у вашій родині схожі ситуації? І як ви даєте собі з цим раду?

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!