Хочу написати вам свою історію, і попросити поради. Не знаю чому саме я така, але, боюсь, що нічого змінити вже не зможу.
Вийшла заміж я за чудового чоловіка. Разом з Василем ми вже більше п’ятнадцяти років. Виховуємо сина, якому вже чотирнадцять. Живемо у Франківську.
Мої батьки живуть в селі. Маю ще старшу сестру і брата, які добре стоять на ногах. Брат мій має в селі продуктовий магазин, а сестра працює в нього продавчинею.
Тато мій не працює. Він завжди був не “компанійський” (я мабуть з цим в нього). Він все життя займався господаркою. Його ніхто не чує і не бачить.
Він робить тихенько свою роботу і нікого не чіпає. В нас в селі багато землі, тато тримає коні, чим ще й заробляє на життя.
Мама моя скоро має вийти на пенсію. Все своє життя вона пропрацювала санітаркою в лікарні.
А ось в мене така ситуація, що вивчилася я на перукаря, але жодного дня ніде не працювала. Спершу сиділа в декреті, після, коли син підріс, в мене все рівно були деякі обов’язки, то забрати зі школи, то з якогось гуртка.
Чоловік працює будівельником. Не скажу, що грошей вистачає, але ми навчилися якось жити на свої фінансові можливості. Нам моря особливо і не треба, відпочиваємо в моїх батьків в селі.
І ось на даний час мені тридцять вісім років. Син вже доволі самостійний. І ось кругом всі стали мені натякати, щоб я йшла кудись на роботу Але куди я піду? Я ж нічого не вмію робити.
Недавно в моєї мами був день народження. Ми всі зібралися в селі на невеличкому святкуванні. Були і ближчі родичі і дальні. І мама при всіх взяла та й сказала, що вона скоро йде на пенсію, і вона хоче, щоб я на її місце пішла. Ви собі уявляєте – санітаркою.
У нас з Василем є своя квартира. Ми не бідуємо. І взагалі, вважаю, що така робота точно не для мене. Настрій був дуже зіпсований.
Я навіть декілька днів навіть мамі не телефонувала. Мені здається, що всі родичі з мене тепер будуть сміятися. І ось це все наробила мені моя мама.
А як би ви реагували на таку “заяву”? І чи повинна працювати жінка, якщо вона того не хоче?
Мені добре. Я сиджу дома, ліплю вареники і пиріжки. Чоловіку все підходить. То чому я повинна щось міняти?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Містечко у нас невелике, всі знають одне одного. Я не заміжня, мені 26 років. Молодий чоловік років тридцяти. У симпатичному коричневому піджаку. Соромитися я не стала. Кавалер замовив собі якийсь коктейльчик і цілив його протягом усього вечора. Я ж попросила у офіціанта шашлик, гарнір, тарілку морепродуктів та морозиво. Погляд мого Олега з розслаблено закоханого став тривожним
- Три роки тому від мене пішов до іншої чоловік. Я з двома дітьми відмовилася від аліментів але залишилася в квартирі свекрухи. В цьому ж будинку живе нездоровий старший брат колишнього чоловіка. Вчора прийшла Антоніна Василівна. Або я зголошуся на її умову, або збираю з дітьми речі
- Що я тільки не робила, під яким приводом не старалася завести розмову, дочка мене навіть слухати не хоче. Анна переконана в тому, що сходивши до РАЦСу з іншим чоловіком я зрадила батька. Але ж я не можу все життя носити чорну хустину. Лише старша дочка знайшла до Анни доріжку, після чого все розповіла мені. Боюсь, добром це не закінчиться
- І тоді мама покликала нас з братом на серйозну розмову. Вона змогла сплатити собі дорогу, а решту поділила між нами з братом. І поїхала на роки доглядати старих синьйорів. Наступного дня після того, як я дізналася, що чекаю дитину, мама оголосила нам з братом про те, що вирішила повертатися. Квитки вже куплені, тож чекайте, діти дорогі. І це була хороша ідея, що я не взяла з собою чоловіка, так він не побачив моїх сліз
- Я ще не заміжня, без діток. Кілька років тому виїхала з нашого селища на Херсонщині в Київ. А минулого року довелося забрати до себе в орендовану квартиру маму й тата, самі розумієте, чому. Вже сім місяців я віддаю батькам половину зарплати, а сама живу фактично у злиднях, більше немає сил