fbpx

Недавно в моєї мами був день народження. Ми всі зібралися в селі на невеличкому святкуванні. Були і ближчі родичі і дальні. І мама при всіх взяла та й сказала, що вона скоро йде на пенсію, і вона хоче, щоб я на її місце пішла. Ви собі уявляєте – санітаркою. У нас з Василем є своя квартира. Ми не бідуємо. І взагалі, вважаю, що така робота точно не для мене. Тепер всі родичі з мене будуть сміятися

Хочу написати вам свою історію, і попросити поради. Не знаю чому саме я така, але, боюсь, що нічого змінити вже не зможу.

Вийшла заміж я за чудового чоловіка. Разом з Василем ми вже більше п’ятнадцяти років. Виховуємо сина, якому вже чотирнадцять. Живемо у Франківську.

Мої батьки живуть в селі. Маю ще старшу сестру і брата, які добре стоять на ногах. Брат мій має в селі продуктовий магазин, а сестра працює в нього продавчинею.

Тато мій не працює. Він завжди був не “компанійський” (я мабуть з цим в нього). Він все життя займався господаркою. Його ніхто не чує і не бачить.

Він робить тихенько свою роботу і нікого не чіпає. В нас в селі багато землі, тато тримає коні, чим ще й заробляє на життя.

Мама моя скоро має вийти на пенсію. Все своє життя вона пропрацювала санітаркою в лікарні.

А ось в мене така ситуація, що вивчилася я на перукаря, але жодного дня ніде не працювала. Спершу сиділа в декреті, після, коли син підріс, в мене все рівно були деякі обов’язки, то забрати зі школи, то з якогось гуртка.

Чоловік працює будівельником. Не скажу, що грошей вистачає, але ми навчилися якось жити на свої фінансові можливості. Нам моря особливо і не треба, відпочиваємо в моїх батьків в селі.

І ось на даний час мені тридцять вісім років. Син вже доволі самостійний. І ось кругом всі стали мені натякати, щоб я йшла кудись на роботу Але куди я піду? Я ж нічого не вмію робити.

Недавно в моєї мами був день народження. Ми всі зібралися в селі на невеличкому святкуванні. Були і ближчі родичі і дальні. І мама при всіх взяла та й сказала, що вона скоро йде на пенсію, і вона хоче, щоб я на її місце пішла. Ви собі уявляєте – санітаркою.

У нас з Василем є своя квартира. Ми не бідуємо. І взагалі, вважаю, що така робота точно не для мене. Настрій був дуже зіпсований.

Я навіть декілька днів навіть мамі не телефонувала. Мені здається, що всі родичі з мене тепер будуть сміятися. І ось це все наробила мені моя мама.

А як би ви реагували на таку “заяву”? І чи повинна працювати жінка, якщо вона того не хоче?

Мені добре. Я сиджу дома, ліплю вареники і пиріжки. Чоловіку все підходить. То чому я повинна щось міняти?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page