fbpx

Недавно в наш будинок, на першому поверсі, заїхала нова сусідка. Олена Георгіївна десь приблизно пенсійного віку. Ми з мамою та молодшим братом живемо разом, тому з новою сусідкою наша мама отримала й нову подругу. Вони одна до одної стали на чай з оладками заходити. І ось одного разу мама повернулася в піднесеному, але водночас сумному настрої. Як виявилось, вона того дня дізналася про справжню причину переїзду Олени Георгіївни в такому поважному віці

Недавно в наш будинок, на першому поверсі, заїхала нова сусідка. Олена Георгіївна десь приблизно пенсійного віку. Ми з мамою та молодшим братом живемо разом, тому з новою сусідкою наша мама отримала й нову подругу. Вони одна до одної стали на чай з оладками заходити. І ось одного разу мама повернулася в піднесеному, але водночас сумному настрої. Як виявилось, вона того дня дізналася про справжню причину переїзду Олени Георгіївни в такому поважному віці.

За сім’ю з першого поверху радів весь під’їзд: сусіди з трьома дітьми продали свою двокімнатну і придбали заміський будинок. Діти у них хороші, виховані, завжди допоможуть – двері притримають, ввічливі, культурні.

Батьки їм до пари – завжди тихо-мирно жили, випічкою на всю округу пахло. Шкода, що з’їхали. Але тісно їм стало на п’ятдесяти квадратах в п’ятьох. Так на першому поверсі з’явилася нова сусідка.

Нею виявилася жінка у віці, що ледь вийшла на пенсію. У мене мама приблизно такого ж віку, тільки трохи молодша, тому спільну мову вони знайшли швидко.

Стали спілкуватися, чаї по гостях розпивати. Мама і розповіла сусідчину історію покупки квартири і переїзду.

Після розлучення Олена Георгіївна залишилася з двома дітьми в однокімнатній квартирі. Її колишній чоловік вирішив, що розлучився і з дітьми теж і пропав з кінцями.

Всі тяготи по вихованню дітей лягли на плечі Олени Георгіївни.

Вона працювала на двох роботах. Потім, як діти в підлітковий вік увійшли, то допомагати стали: то з чужими дітьми посидять, то оголошення розклеять, то собак вигуляють, то сніг приберуть… З усіх сил намагалися матері допомогти.

Виросли, вивчилися, один одружився, друга заміж вийшла. Але про маму вони не забули: відвідували, до себе звали гостювати, з ремонтом допомогли, в тій самій однокімнатній квартирі, в якій виросли.

Пішли у Олени Георгіївни онуки: двійня у сина з’явилася, погодки у дочки. До бабусі їздити – в однокімнатній місця мало для такого маленького “дитячого садка”.

Тоді вирішили діти матері житлоплощу поміняти, щоб вільніше було. Нову квартиру на маму і оформили, щоб вона нічого не втратила.

По засіках поскребли, однокімнатну продали, вийшла двушка в нашому домі. Олена Георгіївна все переживала, що платити доведеться багато, так її діти комуналку вирішили самостійно оплачувати.

В одній кімнаті їй спальню зробили, у другій поставили два компактні ліжка, у яких висуваються додаткові спальні місця.

Онуки до сусідки їздять раз-другий на місяць. Під час їх візитів, якщо стояти біля під’їзду, можна почути сміх і гомін.

Мама каже, що у Олени Георгіївни сльози на очі навертаються від щастя: вона-то думала, що все життя так і проживе між чотирьох стін в комірчині на тридцять квадратів.

А ось як воно повернулося: не забули про неї, допомогли. Нехай навіть з бажання зрідка дітей залишити, щоб бабуся приглянула. Хоча навряд чи саме це було головною причиною – дешевше іноді няню наймати, ніж на покупку більшої за площею квартири додати.

Подивилася мама на сусідку і почала нас з братом діставати, що ми недолугі і що точно нічого настільки значимого не зробимо. Зробимо, мамо, зробимо. Просто наш час ще не настав.

Миру вам, та добра!

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page