Все своє життя я знала, що мій чоловік ходить наліво, але просто закривала на це . І ось лише тепер, коли мені стукнуло 50, а Ярославу 60, я зрозуміла, що живу не таким життям, на яке заслуговую.
Заміж я вийшла рано, у 19, а в двадцять народилася наша перша дочка. Ярослав на десять років від мене старший.
В 29 років чоловік вже добре стояв на ногах. В нього вже був свій бізнес, який з роками лише розростався.
Я закінчила медичний коледж, але попрацювати так і не встигла.
Коли Яринці виповнилося два з половиною рочки, на світ заявила Соломійка.
І якось з того часу Ярослав почав мінятися. Грошей було достатньо, щоб купляти собі гарний одяг, аксесуари чи просто пообідати в дорогому ресторані.
Я ж, хоч і в діамантах, але сиділа дома і нікуди, окрім дитячих майданчиків, не виходила.
Коли дівчатка вже ходили в садочок, я задумалась про роботу, та Ярослав навіть думати мені таке забороняв.
– Я заробляю достатньо, тому живи в своє задоволення та виховуй наших дівчаток, – раз у раз повторював чоловік.
Минали місяці за місяцями. Я вже й забула все, що вчила в коледжі, тому про роботу і сама не задумувалася, а йти кудись “продавчинею”… – не вихід.
Я повністю залежала від чоловіка, тому коли мала “на руках” чіткі докази того, що він “наставляє мені роги”, я мовчала.
Моє життя було таке, ніби я з закритими очима робила все: готувала, прала, прибирала – жила!
Я боялася сказати хоч слово. А тим часом дівчат Ярослав змінював, як шкарпетки.
Я розуміла, всі вони – заради його грошей.
Ми вивчили дітей, старша вже вийшла заміж. Молодша живе з хлопцем на орендованій квартирі.
І ви знаєте, інші б сказали, живи та радій, але не я.
Ярославу 60. Він вже не такий “мачо”, яким ще був 10 років тому. Найперше, що видає його вік, це лисина, яка з кожним роком стає все “яскравішою”.
Як жінка, я відчуваю, що в нього зараз вже нікого немає.
Але минуле не дає мені спокою.
І ось недавно Ярослав вийшов з душу, став перед дзеркалом і сказав до мене жартома, що це я щось з ним таке зробила, що він так стрімко почав лисіти. І тут я не стрималася.
– Треба було менше своєю лисиною по чужих подушках тертися!
Він глянув на мене таким поглядом, від якого пішли мурахи.
Він серйозно всі ці роки думав, що я нічого не знала про його походеньки.
Пів року тому не стало моєї мами. Її квартира залишилася мені, оскільки рідна сестра давно живе в Америці, і ні на що не претендує.
І ось в мене з’явилося бажання нарешті поговорити з Ярославом “по душам”, зібрати речі і переїхати.
Хоч на старості літ я поживу без брехні і фальшу.
А що б ви мені рекомендували? Подруга каже, що я не мудра. Що чоловік вже заспокоївся. Якщо і потрібно було від нього йти, то відразу, а не тепер…
Що скажете ви?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua