Недавно моя мама заслабла. Зрозуміло, що хтось мав наглядати за нею. Викликалася сестра, яка живе у сусідньому містечку. Тому що я зі своєю родиною досить давно перебралася до столиці. Сестра у мене молодша, щоправда, вже у Софії є дорослий син. У нас двоє, але ще підлітки, ходять до школи. Просто ми з чоловіком спершу зосередилися на кар’єрі.
Не суть, мабуть. Словом мамі не добре, зазвичай, відвідує її сестра, а ми з чоловіком намагаємося вирішити все фінансово. Зрозуміло, що в нас більші доходи, не те що у сестри в провінційному містечку. Тим більше, що не можемо часто приїжджати, бо мама з сестрою далеко. Цього разу мама опинилася на лікарняному ліжку.
Звісно ж, ми з чоловіком оплатили все, я так взагалі прилетіла на тиждень, а пізніше приїхав і чоловік. Виходили маму, тут сестра і каже, мовляв, давайте поки заберу її до себе, доглядатиму місяць або навіть більше, поки легше не стане. А потім відвезе її додому. Ця ідея здалася нам здоровою, ми ще залишили сестрі грошей і вирушили до столиці.
А приблизно через тиждень відбулася у нас із сестрою по телефону наступна розмова. Дзвонить вона мені, мовляв, якщо я маму забрала, то вже стану за нею постійно дивитися. Нехай лишається в мене вже постійно. Але ж ти розумієш, що хто за мамою дивиться, тому й квартира має належати? Давай ти їй скажеш, щоб оформила дарчу на мене, бо мені трохи незручно?
Я, звичайно, подивувалася Софіїним словам і кажу, мовляв, сестричко, а чи не рано ти вже спадщину взялася ділити? Мамі всього 65 років, не дев’яносто. Ось вона зараз одужає остаточно, та й поїде додому — рано думати, хто там стежити за нею буде чи не буде у майбутньому. Дай, мовляв, мамі трубочку, я з нею поговорю, спитаю, як почувається?
Але сестра сказала, що мама зараз відпочиває, краще поговорити із нею пізніше. Я погодилася, і ця розмова якось сама собою зам’ялася. А потім я знову закрутилася, поки через тиждень знову не зателефонувала Соня. І сказала, що мамі знову гірше. Поговорити з нею мені знову не вдалося, бо сестра сказала, що мама спить. І взагалі, вона поки що забрала у неї телефон, щоб її ніхто не турбував.
І – знову розмови про те, що за мамою обов’язково треба буде наглядати, треба б дарчу. Тоді я погодилася подумати день, а вранці ми з чоловіком вже були під дверима сестри. А що робити? Дзвонимо у двері, і тут картина: відкриває весела і бадьора мама і навіть пищить від радості. Ми не попередили, що приїдемо! Тож для неї це був ніби приємний сюрприз. Софія ж виглядала роздратованою. Я вирішила мамі нічого не казати.
Мама попросила відвезти її додому, бо вже скучила, та й кіт уже місяць майже у сусідки. Виявилося, що сестра сина одружити зібралася і отак мамину квартиру прибрати до рук. Ну, як мінімум, це непорядно, могла б і сама з мамою поговорити. А тепер Софія ще й надулася на мене, на весілля нас не покликали. Як же смішно і непорядно! Втім, добре. Головне, щоб у мами було все гаразд. А за цим вже я простежу. Чи я мала йти на поводу у сестри?
Всім щасливого Різдва!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com, автор О. Шатіло.
