Була вона молодою, звали її Любава. Закінчувала школу, ось-ось мали бути випускні іспити. А тут повернувся із армії сусід. Молодий, гарний, високий Сашка. Він зовсім зачарував ще зовсім юну Любаву.
По-доброму кепкував над дівчиськом, допомагав трохи по господарству. А ще вони ходили в кіно, а потім навіть зустрічав із нею світанок після випускного. Через тиждень після якого дівчина поїхала вступати до інституту.
Як вона чекала на повернення додому, до селища — і не сказати. Сестра зі своїм чоловіком, у яких вона зупинилася, поки здавала вступні посміювалися, бачачи, що дівчина зовсім втратила голову від кохання.
Торішнього серпня, після всіх перипетій зі вступом, з оформленням до гуртожитку, Любава нарешті повернулася додому. Вдома ж був її Сашко, її коханий, надійний, єдиний.
Вони знову гуляли, насолоджуючись усіма принадами літа, що минає, наприкінці місяця трапилося те, чого дівчина чекала і боялася.
Їй треба було їхати на навчання, Сашка проводжав на вокзал, поцілував, побажав усього найкращого.
Навчання закрутило дівчину. А за кілька місяців Любава зрозуміла — з нею щось не те.
Недовго думаючи, вона зірвалася на вихідні додому. Їй дуже треба було побачити Сашка. Дуже-дуже треба!
Побачила. Він без цікавості подивився на неї, сказав, що зайнятий, і незабаром їде. У нього за два місяці весілля. Ще коли служив в армії, він познайомився з дівчиною.
Вона чудова, а ще має гарну сім’ю, яка допоможе Саші в майбутньому. Ну, а Любаві треба вчитися, влаштовувати своє життя. «Поки що дівчинка, з тобою було смішно і добре, будь розумницею.»
Вона нічого не сказала йому.
Зізналася сестрі та її чоловікові ще через місяць, коли прийшла до них у гості. Що робити Любава не знала. Але їй якраз виповнилося 18 і вирішувати мала вона сама. Сестра поохала, її чоловік хитав головою.
За тиждень вони покликали Любаву у гості. “Треба серйозно поговорити”, – сказала сестра.
Вони запропонували дівчині народити дитину, але віддати їм на усиновлення. Дітей у них не буде, сестра Любави не могла мати дітей, і вони й так уже почали думати, щоби взяти з дитячого будинку дитину.
А тут все ж таки своя, рідна. Любава подумала і погодилася.
Через місяць вони поїхали до іншого міста всі разом. Сказали, що покликали працювати, а час був тяжкий. Батькам тільки повідомили, що старша їхня дочка нарешті чекає дитину. А за рік повернулися — з дитиною. Хлопчика назвали Андрій.
Любава відновилася в університеті, закінчила його, успішно вийшла заміж. Сестра з сім’єю переїхали до Львова, Віолетта з чоловіком до Івано-Франківська.
І все б нічого, якби не регулярні приїзди до свого рідного селища, до батьків. Діти обох сімей уже виросли. Андрій минулого літа познайомився з донькою Сашка, чудовою дівчиною в яку закохався без пам’яті.
І не просто закохався, а взимку сказав рідним, що одружується з нею… Любава з сестрою та її чоловіком не знали, що робити. Адже ця дівчина сестра Андрія, і шлюб допустити ніяк не можна.
Довго роздумувати було ніколи. Довелося розповісти правду Андрієві. Він не кричав, не сварився, просто якось знітився.
У батьків він більше не з’являвся і не дзвонив. За тиждень надіслав повідомлення, що поїхав до іншого міста і просив його не шукати.
Через місяць у всьому зізналися батькам та Любава із сестрою.
Мати зателефонувала за кілька днів і сказала, що розповіла матері Сашка все. Її внучка хворіє, адже Андрій зник, нічого не сказавши їй взагалі.
Цього літа Любава приїхала до батьків.
Її зустріла мати Сашки: «Що ж ти не сказала, дівчинко, мені, що дитину від мого сина чекаєш? Ех, ти! Дружина його, дітей не може мати, дітки у них прийомні. І Ольга наша, і Семен — дитбудинку. Не рідні вони…»
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
