Моїм батькам свого часу дісталася квартира від бабусі. Вони переписали її на брата, Антон одружився, у них з з дружиною народилися діти. Батьки постійно проводили з ними весь вільний час, а я опинилася на задньому плані.
Через сім років дружина брата подала на розлучення. Батьки намагалися помирити їх з братом, але вона рішення не змінила і припинила спілкування з ними.
Брат спробував повернути Галину – вона його жорстко відшила і навіть заборонила спілкуватися з дітьми в неї вдома. Брат із нею теж з того часу не спілкується, дітей забирає рідко.
Отут батьки й насіли на мене з онуками. Мовляв, тоді мені машину свою залишать. Та нащо вона мені?!
Мені так не приємно від їхньої поведінки. Я давно вирішила, що якщо матимуть дітей, батьків я до них не підпущу. Ось так.
І сама б, щиро кажучи, хотіла б із ними не спілкуватися зайвий раз, але справді шкода їх: вони тепер дійсно самотні, нехай і частково самі в цьому винні.
Ось такі в мене взаємини з батьками. А в старості мабуть ще й схочуть, аби я за ними доглядала. Але нехай і не сподіваються на мене – або Антоша, або будинок перестарілих. Чи права я? Всім дякую за увагу.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
