Наша сім’я ніколи особливо не відрізнялася добротою і дружбою, але що мої батьки до такої міри цинічні, я й подумати не могла…
З дитинства я не була улюбленою дитиною, та й ніхто з нас трьох не отримав цей ранг.
У дитинстві ми батрачили з ранку до ночі то на городі, то в сараї, то у дворі, друзів у нас майже не було.
Як тільки мені виповнилося вісімнадцять, батько відкрив ворота, ткнув пальцем у бік дороги і вимовив:
– Повнолітня, сама себе маєш забезпечувати.
Дали мені велику сумку і наказали збирати речі. Мати нишком сунула мені в кишеню двісті гривень, щоб я якось перший час змогла прожити.
Поїхала я в місто, вступити кудись не було можливості, хто мене там забезпечувати буде, тож влаштувалася в кафе посудомийкою. Зняла у незнайомої бабусі кімнату.
Тоді і зловила себе на думці, що чужі люди кращі часом, ніж свої.
Там же з майбутнім чоловіком познайомилася, він теж сам сільський виявився, стали разом жити.
Тоді я і пішла вчитися на пекаря, щоб хоч якусь освіту отримати, не все життя тарілки мити.
На батьків я була ображена, тому що ні від кого зі знайомих не чула, щоб дитину після 18 років на вулицю виставляли.
Не спілкувалася я з ними кілька років, мати відвідувала мене зрідка, щоб батько не знав, оскільки він образився на мене, що я йому подарунки не дарую на свята. А де і на які гроші мені їх брати?
З роками, коли свої діти з’явилися, образа помаленьку стала вщухати. Та й чоловік мій теж став наполягати на тому, що пора пробачити минуле.
На мій день народження вирішила я покликати батьків до себе в гості. На подив, приїхали з подарунками.
Посиділи добре за столом, батько від онуків не відходив, я вже було вирішила, що він змінився.
Ближче до вечора став батько кликати нас до себе в гості прямо зараз, з ними поїхати.
Я давно не була в рідному домі, погодилася, дітей взяла з собою. Виїхали ми з міста, тут батько і каже:
– Треба заправитися заїхати. Алко, давай грошей на бензин.
Я від його слів на кілька секунд оніміла. Грошей з собою не брала, та й не збиралася їхати, адже сам батько і покликав в гості.
– У мене немає, – розгублено промовила я.
– Немає грошей, чеши пішки, – байдуже вимовив батько. – Тобі вже не десять років, повнолітня, раз дітей наплодили. Думаєш, через них тебе на халяву повезу?
Я кулею вискочила з машини разом з дітьми і стала дзвонити чоловікові, щоб він нас забрав.
Батько ж, як ні в чому не бувало, поїхав разом з матір’ю, залишивши мене на дорозі.
Після цього мені спілкуватися з батьками взагалі перехотілося. Хоча батько ввечері зателефонував, наче нічого й не сталося, і запитав, чи не хочемо ми в гості приїхати, але вже на своїй машині.
Як думаєте, захотіла я після цього їх відвідувати, коли вони мене з дітьми з машини вигнали? Та знати їх не бажаю, забути рідню, як дурний сон!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
