fbpx
життєві історії
Немає нічого страшнішого, ніж бути дорослою. Сама підтримуєш на кухні тепло, запах котлет і сама чекаєш. Страшно, що сірники закінчаться. Якщо кухня буде холодна – він просто не зможе жити

Немає нічого страшнішого, ніж бути дорослою.

У першому класі прибігалаз вулиці з обдертими колінцями. Тому що Сашко з крайнього будинку надумав відчути себе сильним чоловіком і не знайшов кращого суперника, ніж ти. Він ганяв тебе довго і, зрештою, ти втікала додому.

А вдома – кухня тепла, аромат котлет та бабуся біля плити. Вона бурчить: “Де-ти-ходиш – у мене-все охололо-знову-побилась-іди роби уроки…” І ти розумієш, що проблеми немає. Сашковим батькам бабуся поскаржиться, і по шиї Сашко отримає, і вже ніколи… І з апетитом наминаєш найсмачнішу в житті котлету.

У десятому класі приходиш уночі, з дитячим лихом і дорослими бідами, а чому – довго пояснювати. Тільки боїшся, що завтра все повториться. Тому що ти вперше увійшла до цієї річки, і ще не знаєш, чи можна ввійти до неї двічі.

А вдома – кухня тепла, запах котлет та бабуся за столом – чекає на тебе. “Де-ти-ходиш – у мене-все охололо-знову-напилася-йди швидко спати…”

І ти розумієш, що проблем немає. Що ти – вдома, і сюди ніхто не прийде, кого не запрошувала сама. А якщо хтось і заявиться, бабуся викличе міліцію, бо терпіти не може, коли у брудних черевиках упираються на її кухню. Ти з’їдаєш найсмачнішу в житті котлету і усвідомлюєш усю дитячість свого дитячого лиха. Ти нічого не кажеш бабусі і ще й тому, що не місце таким словам на цій кухні.

На першому курсі приходиш уночі, твереза, але з синім під оком, а чому – краще не згадувати. Приходиш і боїшся, що це не востаннє у твоєму житті, а ще буває й не таке… Тому що в кіно вони весь час бувають, і в житті тобі вистачило одного, щоб на повному серйозі чекати на наступну сцену.

А вдома – кухня тепла, запах котлет та бабуся за столом – чекає на тебе. “Де-ти-ходиш-у мене-все охололо-знову-побилась-йди швидко спати…” І ти розумієш, що проблеми немає. Що не може бути проблем у будинку, де є Бабуся.

Що б не трапилося, на кухні завжди буде тепло, пахнутиме котлетами, і бабуся завжди буде. А крім цього, нічого не треба. Ти з’їдаєш найсмачнішу в житті котлету та бабусі нічого не кажеш. Тому що вже нічого. Тому що в цьому будинку не може бути справжнього лиха, поки є бабуся. І така дрібниця, як твоє око не вартує бабусиної сивини.

З горщика і до старших курсів від усього на світі захищає бабусина спина п’ятдесят четвертого розміру. Вона знати не знає про твої проблеми, але поруч з нею їх просто немає.

Страшно бути дорослою. Страшно стояти поруч, розуміючи, що ні попереду, ні позаду нікого. Страшно, коли на кухню до бабусі не забіжиш, бо кухня вже своя. І треба заходити, розпалювати плиту, смажити котлети.

Треба чекати і, дочекавшись, вдавати, що все гаразд. І забезпечувати, за необхідності, цей порядок. давати сусідці прохуханки за її сина-шалопая. Дзвонити в міліцію, щоб брудні черевики не вешталися твоєю кухнею.

Бурчати, коли хочеться плакати, хапаючи за руки: “Як же ти міг бути таким необережним, адже ти в мене один!” І незмінно подавати найсмачнішу в його житті котлету – сама вже давно на дієті.

Сама підтримуєш на кухні тепло, запах котлет і сама чекаєш. Це колосальна праця, але Той, Кого Чекаєш, не повинен знати цього. Його можна послати за сірниками та фаршем, бачачи, що запаси виснажуються, але зустріти на холодній кухні – ніколи.

Якщо кухня буде холодна – він просто не зможе жити. І Сашко знову ганятиме і під оком заболить, і черевики затопчуть вимиту підлогу, і не буде кухні. І найсмачнішої в житті котлети не буде.

Справжній армагедон завжди починається з однієї ма-аленькой халепи. З холодної кухні, так.

Страшно бути дорослою. Страшно, що сірники закінчаться.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.