На перший погляд моя сім’я зовсім звичайна. Мама працює на не дуже складній роботі, і думаю, що робить це тільки про людське око. Головний годувальник у нас тато. Він працює на основній роботі, вечорами біжить на другу. Вдома на нього раніше 9 вечора краще і не чекати. А на вихідні він бере підробіток, щоб заробити і по можливості відкласти зайву копієчку.
Також ще у мене є молодший брат. Йому всього 10 років. Незважаючи на те, що мама постійно була вдома, мною, а потім і братом вона практично не займалася.
Вдень до нас приходили бабусі, тітки. А вночі про нас піклувався тато. Він дуже втомлювався після робочого дня, і приходив додому, ледве волочачи ноги. Але як за помахом чарівної палички в ньому знаходилися сили для того, щоб пограти з нами або прочитати синові книжку перед сном.
Тато завжди був і залишався для мене героєм. І хоча з ним ми могли побути удвох лічені хвилини, я дуже цінувала цей час. За короткий час батько міг заспокоїти, підтримати, дати цінну пораду. Загалом, я дуже любила і люблю свого батька.
Чого не скажеш про матір…
Маму нічого, крім себе, не цікавило. Вона була захоплена своїм зовнішнім виглядом, одягом, майбутнім розпродажем, зустрічами з подругами і все в цьому дусі.
Іноді траплялося так, що вона забувала готувати нам вечерю. У таких випадках годував нас батько, який приходив пізно ввечері після другої роботи.
Відсутність моєї любові до матері полягає не тому, що вона така погана господиня. Крім того вона була ще дуже важкою людиною за характером.
Все моє дитинство і юність я від неї чула гидкі слова в мою адресу. Якщо сісти і дуже добре постаратися, то я, швидше за все, не зможу згадати яке-небудь гарне враження про неї.
Вона завжди маніпулювала мною і дуже часто брехала. А потім, коли я виросла і її методи маніпуляції перестали на мене діяти, вона переключилася на мого молодшого брата.
Вона поливала мене брудом. Вона могла почати кричати на мене і обзиватися де завгодно – хоч на вулиці, хоч у школі, хоч на показ моїм однокласникам, хоч перед моїми друзями.
І моя ненависть до неї все росла і росла…
Я вже доросла людина. Я вмію фільтрувати її слова, і розумію, що щось гидке йдеться не про мене, а через злість. Але розуміння всього цього любові особливо до неї не додає.
Я вже давно не сприймаю ні її, ні будь-які слова серйозно. Для мене вона вже давно стала чужою людиною. І своєю сім’єю я вважаю тільки батька і брата.
Але останнім часом мені страшно. Чим більше мені стає байдуже на її провокації, тим більше вона починає задирати мого брата.
Вона вже твердить моєму братові на всю, що він нічого не доб’ється в цьому житті. Хоча ні дня з ним не займалася.
А сам по собі він хлопчик спокійний і розумний. Нічого поганого він матері не зробив. За його маленькими плечима – множинні перемоги на олімпіадах, різні гуртки по архітектурі. Дбаю про нього я.
Але моє життя йде. У мене давно вже є молодий чоловік. У найближчому майбутньому у нас є плани завести дітей. А з’їхати з рідного дому я не можу – мені страшно за брата. І дуже шкода батька. Він старається для сім’ї.
А мама, по суті, всю цю сім’ю давно зруйнувала. А ще прикріше мені за брата. А я не знаю, як йому допомогти. І що з ним буде, якщо раптом я переїду…
Автор – Алла К.
Фото ілюстративне.
