– Непотрібно сюди приходити. Все що треба, зробить моя мама, – сказала мені невістка одразу ж після виписки дитинки. Мені тоді так важко було слухати ці слова. Матвій не перший мій онук. Дочка з сім’єю живе у іншій області, а мені хотілося поняньчитись з рідною людиною. В той день ми зустрілися зі свахою, і та до мене з такими претензіями, ніби я не хочу допомагати дітям, а вона вже замучилась. Тут все й стало на свої місця.
***
Дуже рідко можна побачити таке ставлення свекрухи до невістки. Мене ця історія здивувала, думаю вам теж буде цікаво почитати.
Матвійко у мене не перший онук, але я його дуже чекала. Перша внучка, яку подарувала мені донька живе далеко, тому я її не бачу і в вихованні участі не беру. Я була така рада коли син сказав мені, що я стану бабусею вдруге.
Невістку я відразу прийняла як дочку. Любила її та намагалася піклуватися, але мабуть її це тільки дратувало.
В очікуванні онука, я скуповувала всі магазини з дитячим одягом та іграшками. Мене переповнювали щастя і радість очікування.
Перед тим як віддати подарунки синові і невістці, я їх прала і прасувала, щоб максимально допомогти Надії і бути готовими до появи малюка.
Приносячи подарунки для малюка невістці, вона без особливого інтересу закидала пакет з речами в шафу і видавлювала невдоволено “дякую”. Заради пристойності могла б зробити вигляд що вона рада.
Я дуже переживала, що у нас ніяк не складалися з нею теплі відносини. Адже я робила все для них і думала, що ми одне ціле. Іноді просто хотілося посидіти з Надійкою за чашкою кави і поговорити, але ні.
Коли Надію поклали в лікарню на збереження, я привозила їй їжу, на що знову отримала плювок в свою адресу. Вона сказала, що все необхідне привезла мама. Сказала, щоб я забрала все назад. Прикро було до сліз.
Я заспокоювала себе тим що ми ще не досить притерлися один до одного, Надя звикне до мене і поміняє відношення.
Коли Надя народила, я думала що моє серце не витримає і лусне від розчулення і щастя. Мені хотілося розцілувати онука.
Після виписки я всіляко хотіла допомогти Надійці, хотіла приходити до них хоча б на пару годин, щоб побачити онука і допомогти невістці. На мої прохання прийти, Надя грубо відповідала.
– Не треба, все що потрібно, зробить моя мама.
Я спокійно відреагувала, сказавши що тоді я прийду післязавтра. Мене знову взяли в облогу сказавши, що не треба. Мовляв мама взяла відпустку, і вона буде приходити щодня і допомагати.
Я все одно не витримала і на наступний же день прибігла до онука. Так хотілося його потримати на ручках і поняньчити.
По приходу до них додому я побачила незадоволений погляд Наді. Вона явно була не рада мене бачити. Я попросила її про те, щоб вона дозволила мені зовсім небагато пограти з Матвійчиком після того як він прокинеться.
Скриплячи зубами, вона дала добро. Так повторювалося завжди, коли я приходила. На будь-яку мою допомогу вона відмовлялася тим, що все вже зробила її мама і більше нічого не потрібно.
Коли я просила погуляти з онуком, мені завжди говорили, що вона сама йде з ним гуляти. І так було завжди. Я не розуміла такого ставлення і в чому власне справа.
З її ріднею ми завжди добре ладнали, але останнім часом її мама Раїса Павлівна стало погано до мене ставитися.
Про перші досягнення малюка я дізнавалася тільки від сина, а мені так хотілося переживати і спостерігати за ним. Єдиний вихід я знаходила в тому, що приходила до них додому, коли син був удома.
При ньому Надія стримувалася і не могла говорити мені щось проти спілкування з онуком. Синові я не скаржилася, не хотіла стати розладом між ними.
Причину такого ставлення, я дізналася через рік. Коли зайшла розмова з Раїсою, вона звинуватила мене в тому, що я, не хочу допомогти дітям, вона вже втомилася приходити до них допомагати, а я ділова сиджу вдома і нічого не роблю.
Я стояла сама не в собі, але зберігала спокій. Виявляється, Надя говорила мамі, що просить мене про допомогу, а я завжди відказую. Образа, нерозуміння переповнювали мене, але я розповіла свасі як все було.
На наступний день невістка зателефонувала мені і запросила на розмову. Прийшовши додому Надя сиділа заплакана поруч зі своєю мамою.
Нарешті вона пояснила свою поведінку. Виявляється вона ревнувала мене до свого сина і боялася, що він буде любити мене сильніше, ніж її маму. Вона попросила у мене вибачення і пообіцяла що більше не буде перешкоджати нашому спілкуванню з онуком.
Ось така історія…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
