Нещодавно моя хресна мама святкувала свій ювілей. Все було дуже скромно, оскільки часи такі, але все ж зібрались ми в цей непростий час, щоб її привітати.
Живе вона в селі. З домашнього м’яска приготували навіть шашличок. До речі, трішки відволіклись усі від і новин. Щоправда мати чоловіка потім образилася на нас, – розповідає Світлана своїй подрузі.
– А чому вона образилася? Що ви до неї не поїхали? – Запитує подруга.
– Та ні! Не так все було. Там нам нема що робити. Не будемо ми з нею новини по телевізору дивитися. Або обговорювати, що на продукти ціни підскочили. Насправді вона образилася, що її не покликали на святкування. Але і це ще не все.
– Але ж до якого “берега” тут твоя свекруха?
– Вона каже, що ми ж родина. Нас із чоловіком покликали — отже, могли б і її покликати. Так і продовжує нити вже який день.
– А ви не намагалися від неї приховувати, куди йдете? Ну там сказали, що йдете вдвох гуляти, та й годі.
– Ганна Дмитрівна ж у нас сучасна жінка. Знає кожну сторінку в соціальних мережах. Де тут приховаєш. Родичі не можуть відхилити її заявки. Тому й приймають заявки з ввічливості. Так цілими днями вона і лазить сторінками всіх родичів, і в курсі всіх подій.
Світлана у шлюбі вже майже п’ять років, дітей поки Боженька їм не дав. Проживають вони у квартирі, яку подарували їй родичі. Квартира однокімнатна. Зараз молоді збирають гроші, щоб купити після Перемоги квартиру побільше. Родичів у Світлани достатньо: її батьки з багатодітних сімей та й Світлана теж одна з трьох сестер.
У нас сім’ї чудові, всі розумні, добрі люди. При цьому ми всі спілкуємося один з одним, підтримуємо зв’язок, їздимо в гості. На всі свята теж їздимо.
Рідні сестри кличуть часто Світлану із чоловіком до них в село. Вони навіть там на початку жили, і мирно все було. При цьому її чоловік дуже добре спілкується з її братом, і саме з ним вони святкують усі свята.
– До мого чоловіка відразу ставлення у родичів було чудове, його одразу прийняли як свого. Та й інакше не повинно бути, він же все-таки мій чоловік. І він має добре відношення до всіх моїх родичів. Завжди всім допомагає і завжди прийде на допомогу, якщо комусь із моїх родичів вона знадобиться.
І тому нам багато разів допомагали. Була нагода, коли ми їхали в інше місто і в нас зламалася автівка, так приїхав мій брат, причепив і віз нас до СТО. При тому він ні гроша не взяв, відмовився, хоч ми й пропонували. І це був будній день, він з роботи відпросився аби нам допомогти.
А ось у чоловіка не так все гаразд, родичів у нього майже немає. Він пізня дитина в сім’ї, його бабусі та дідусі всі покинули цей світ. Його батька теж нема, а мати на пенсії вже. Та й мати в нього та ще дамочка.
– Ось приходить вона в гості, нічого не каже, а тільки мовчить. Дивиться в одну точку, начебто їй нічого не цікаво. Так при цьому ще й обличчя робить таке, наче її все дратує. То їй радіо голосно гуде, то діти гучні за вікном. Ось мої батьки навіть її кликати в гості не хочуть.
І ось не можу зрозуміти. Ну що їй до того, хто як каже і хто у що одягнений. Люди собі, як люди. У неї щось питають, а вона мовчить. Зате потім мені всі вуха “проїсть” про те, що в жінки вбрання занадто відкрите, чийсь чоловік себі лишнього хильнув і ому подібне.
Оце так! – відповіла Світлані подруга, – і яка їй реальна справа до твоїх родичів? Причому всі ж таки бачать, як вона на них дивиться, чують, що вона говорить. Така собі поведінка…
І я про те ж! — підтримує Світлана подругу. — І ніхто не повинен її кликати. Тим більше після такої її поведінки.
Були такі випадки, коли свекруха Світлани дізнавалася, що в когось із родичів невістки незабаром День Народження і вона в неї питала:
– А що ви робитимете на вихідних? Чи не хочете прийти до мене в гості? – А, у сестри свято буде… зрозуміло. А де відзначатимете? У них удома чи в ресторані? От ви будете радіти, а я вдома сидітиму.
І яка їй справа до моєї сестри і де вона відзначатиме свій День Народження? Як я можу взяти її з собою, якщо її не звали. Це буде неправильно з мого боку. Вона така нав’язлива — це просто жах. Навіть моєму чоловікові соромно за неї! Траплялися випадки, коли вона приїжджала до нас додому, а ми були у родичів на святі. Так вона дзвонила і говорила, чому, мовляв, її не покликали. Їй же так нудно, а ми поїхали розважатися!
– А ви не намагалися їй прямо сказати, що її не хочуть там бачити? Я то розумію, що це її образить, але може хоч після цього вона не буде такою нав’язливою. Я ось ніяк зрозуміти не можу. Вона ж насамперед сама себе принижує такою нав’язливістю. Раз твоїм родичам із нею не те. Ну не кличуть у гості, то й нехай не кличуть. То хай знайде собі подруг, з ними і спілкується. І навіщо їй лізти до справ молодих людей…
– Так! Я також думаю. Вона вічно тисне на жалість своєму синові, мовляв ось така ось я бідна і нещасна, сиджу вдома. Та й подруг у неї нема. Навіть жінки з під’їзду до неї не дуже добре ставляться.
Була така ситуація у житті Світлани. Тоді Світлана ще тільки вийшла заміж. Вони тоді сиділи у родинному колі. У неї тоді сестра при надії була.
Ось свекруха і стала їй то про лікарню розповідати, то купу історій дивних, як одну її знайому не врятували, та все таке інше. Звісно, моя сестра тоді знатно перехвилювалася, їй довелося їхати додому. Я ось не розумію навіщо було таке розповідати, знаючи, що моя сестра була в положенні. І так завжди.
Ось порадьте мені, що робити і як свекрусі гарно “вказати” на своє місце?
Ми молоді, і хочемо жити в своє задоволення, а не потурати її примхам!
Фото ілюстративне
