Нещодавно у мене з мамою відбулась дуже важка розмова. Виявляється, бабусину квартиру, яку вона довгий час здавала в оренду, вона переписала на двох старших онуків. Аргументувала вона все тим, що діти ростуть без батька. То на мене і на моїх дітей їй байдуже. Їх, як вона мені сказала, має забезпечити їх батько, і на неї навіть не розраховувати
Мій старший на сім років брат Антон, раптово відійшов у вічність. У нього залишилася дружина із двома маленькими дітьми на руках. Одному було тоді три, другому навіть два не виповнилося.
Жили вони у бабусиній квартирі. Мама одразу розставила усі крапки над “і”, і повідомила невістці Ірині, що вона може жити й надалі в цій квартирі з дітьми. Я цілком розділяла мамину думку. На чуже житло я не претендувала, та й не потрібне воно мені було на той час. Я тільки-тільки школу закінчила і думала куди вступати.
Ірині було дуже тяжко. Ми з мамою, як могли, допомагали їй. Відносини у нас були доволі близькі. Ірина хороша і порядна дівчина, видно було, що вона кохала мого брата. Як господиня вона також дуже хороша, хоч із двома малюками на руках, але будинок у чистоті утримувала, і завжди в квартирі був запах свіжої випічки.
До того ж, Ірина роботяща жінка. Щойно змогла вийти на роботу, зробила це. Від фінансової допомоги моєї мами вона відмовилася. За допомогою зверталася лише в крайніх випадках. Спочатку це було звичайно часто, а потім все рідше і рідше.
Час минав. Діти підростали, Ірина успішно працювала, я закінчувала університет, мама працювала і раділа здобуткам онуків. Якоїсь миті невістка оголосила, що переїжджає жити до нового чоловіка. Ми сприйняли нормально цю звістку. Вона молода, не вічно ж їй однієї кукувати. Потім вона навіть зателефонувала і сказала, що той хлопець кличе її заміж.
Цю звістку ми теж нормально сприйняли. П’ять років вона, як вдова, треба ж продовжувати жити далі. Для нас було важливо, щоб новий чоловік полюбив як своїх наших хлопчиків. Ірина пообіцяла, що сама за цим суворо стежитиме.
Коли Ірина з’їхала з бабусиної квартири, я захотіла перебратися туди. Але мама сказала, що вона планує її здавати в оренду. Оскільки мамі вже скоро на пенсію, вона хотіла трішки прискладати собі на життя, бо хто його знає, як там буде. Я була не проти. Пожила ще рік із нею, потім знайшла з подружкою собі квартиру орендовану.
На даний час я вже заміжня, у мене двоє діток. З чоловіком ми живемо у квартирі за яку платимо іпотеку. Важко, тому що двох діток ми не планували, але так вийшло. Бог подарував нам близнюків. З одного боку це щастя, з іншого це доволі важко. Мама особливо не прагнула мені допомагати. Зі старшими онуками часто проводила час. З Іриною вона продовжувала тісно спілкуватися. Ірина навіть на Різдво була у мами в гостях. Я теж спілкувалася, але більше телефоном і в основному у свята.
Вже минуло п’ять років відколи наша невістка стала колишньою. У неї народилася ще дитина від нового чоловіка. Як мені відомо, він був ініціатором і навіть наполягав на цьому. Якщо людина може забезпечити всіх, то чому б і ні.
Моя ж мама була впевнена, що її любі старші онуки постійно обділені і з усіх сил намагалася виправити цю несправедливість. Завалювала їх подарунками з приводу та без. Тоді мої діти були дуже маленькими і я думала, що якщо їм ще не до подарунків, то пізніше прийде і їхня черга отримувати сюрпризи від бабусі. Але час минав, а ситуація не змінювалася. А тут ще у нас з мамою відбулася цікава розмова.
Якось мама заговорила про те, що нам із чоловіком важко буде. Але, мабуть, так у нас на роду написано. Треба якнайшвидше закривати свою іпотеку і брати іншу, щоб хоч одну дитину квадратними метрами забезпечити, все ж таки легше їм буде. Я мамині натяки спершу всерйоз не сприйняла.
Нам ще до фінішу зі своєю іпотекою – о-го-го. А вона про ще одну нам говорить.
Переминаючись з ноги на ногу вона наголосила, щоб на неї навіть не розраховувати, вона все що могла віддала Ірині та її дітям. Я була дуже здивована і спантеличена.
Я надіялась, що “все”, це означає все окрім квартири, ну, заощадження якісь. Тому вирішила уточнити одразу ж, але мама не задумуючись відповіла, що звісно що квартиру вона переписала на двох старших онуків.
Я не розуміла логіку мами. Ірина щаслива в шлюбі. Її чоловік добре заробляє. До того ж він на щось розраховував, коли брав собі в дружину жінку з двома дітьми.
Але мама вважає своїм обов’язком, забезпечити дітям майбутнє за свого сина. А ось на мене їй наплювати виявляється.
Я їй так і сказала, що в мене також є діти, і вони обділені бабусею. Але мама заявила, що моїх дітей повинен забезпечувати тато.
Я розумію, що колись Ірина була у скрутному становищі, але зараз все добре. То з чого раптом така щедрість? Де справедливість?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua